Традиційно вважалося, що Україна була у складі Радянського Союзу добровільно. Але тепер дедалі частіше починають лунати думки, що Україна весь цей час була окупована Росією. То чи не треба нам переглянути свою історію, поставивши врешті-решт правильні акценти?
— На початку ХХ століття Україна була розділена між Австро-Угорською і Російською імперіями. Якщо в Австро-Угорській імперії українці могли розвиватися, то у частині, яка була під Російською імперією, такої можливості не було. Хоча, власне, населення було готове воювати проти російської верхівки, але воно ще не усвідомлювало необхідності мати власну національну державу, — каже Володимир Лініков, історик. — І багато формувань, які були на самому початку створення УНР, просто свого часу порозходилися по домівках.
— Західна Україна перебувала під владою Польщі й була включена до складу СРСР аж у 1939 році. Як населення сприймало дії радянської влади?
— У 1939 році почалася Друга світова війна. Радянський Союз брав у ній активну участь і ввів війська на територію заходу України, який на той час був частиною Польщі. Населення сприймало це по-різному.
Варто нагадати, що українцям під владою Польщі жилося несолодко. Була пацифікація, суди над українцями, нищення мови, культури, полонізація. Тож коли Червона армія зайшла на східну територію тодішньої Польщі, то частина українців зітхнула з полегшенням, що більше такого не буде. Але сталося не так, як гадалося. І буквально перші кроки Червоної армії, а потім радянської влади на теренах Західної України призвели майже до повного несприйняття тепер уже абсолютно всіма верствами населення. Але, з іншого боку, завдяки цьому вторгненню Україна територіально об’єдналася. Тобто це був позитивний крок, якщо будемо розглядати об’єднання територіальне, і негативний — якщо ми будемо говорити про соціально-політичні умови.
— То чи була окупація?
— Така думка є великим спрощенням, — вважає Володимир Фесенко, політолог. — Реальна ситуація була більш неоднозначною і суперечливою. Можна казати про радянське і комуністичне домінування в Україні, про силове приєднання України (у вигляді радянської республіки і за участі українських комуністів) до радянської Росії. При цьому, хай і формально, була збережена інституційна державність України, її окремість від Росії. І це відіграло дуже важливу роль у процесі відновлення незалежності України під час розпаду СРСР.
Тому це не була російська окупація у класичному сенсі цього терміна.
— Я не погоджуюся. Ніякого СРСР не було, — каже Микола Коломієць, письменник. — Це був лише маскарадний костюм московської імперії, у ярмо якої нас загнала Переяславська угода.
Це був лише маскарадний костюм московської імперії, у ярмо якої нас загнала Переяславська угода.
— Коли термін “радянська окупація” почав офіційно з’являтися в історичній науці?
● В. Лініков:
— Радянська окупація на офіційному рівні в Україні не визнана. Спочатку вважалося, що Україна є правонаступницею УРСР, а не УНР. Тепер визнається правонаступництво від УНР. А підрадянський період ще має бути коректно вписаний істориками в нову концепцію.
Неофіційно термін “радянська окупація” почав з’являтися вже напередодні розпаду СРСР у деяких друкованих виданнях, принаймні в західних областях.
Якщо говорити, як все це народ відчував, то, звичайно, радянську армію окупаційною на заході почали називати в 1939 році. А коли Україна відновила незалежність у 1991 році, на цей термін уже можна було натрапити навіть у науковій літературі. І сьогодні його вживають доволі часто. Звичайно, не всі науковці одразу перелаштувалися і взяли його на озброєння.
Якщо говорити про схід України, то Росія була тут окупантом століттями. Тобто, певна кількість людей пішла служити офіцерами в армію, влаштовувалася працювати в міліції, радянських установах, школах. І, по суті, вони вже звиклися з окупацією.
Покоління, які народилися у 1940 — 1980-х на сході України, не відчували Росію окупантом. Вони вважали себе мешканцями єдиної країни й громадянами Радянського Союзу, хоч і з українським корінням. Його радянській пропаганді витравити так і не вдалося.
Україна за документами існувала у форматі “УРСР”. Переписи населення, які проходили протягом усього існування УРСР, засвідчували про переважну більшість українців у всіх регіонах. Навіть у Донецькій області, за даними останнього перепису, мешкало 56,9% українців, в Луганській — 58%. Українці були меншиною лише в Криму — 24,3%.
— Як змінювалися думки пересічних українців про розпад СРСР?
● В. Фесенко:
— На цей процес впливають два чинники: зміна поколінь і російське вторгнення. Ностальгія за СРСР, за радянськими часами властива для старших поколінь і значною мірою обумовлена соціальними проблемами. Втім, чим далі від часів існування Союзу, тим менше ностальгії за “єдиним і непорушним”. На ставлення до розпаду СРСР вплинула й нинішня війна. За даними дослідження Фонду “Демократичні ініціативи”, понад 52% українців зазначають, що напад Росії на Україну спонукав їх переосмислити радянське минуле. У 2020 році позитивно оцінювали розпад СРСР 49% респондентів, тепер — 73%.
— Але ж дехто ще до цього часу жалкує за Радянським Союзом. Чому так відбувається?
● В. Лініков:
— Це люди здебільше похилого віку.
ДО РЕЧІ
Серед українців стає все більше тих, хто підтримує розпад СРСР та засуджує його злочини. Про це свідчить соцопитування Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, проведене спільно із соціологічною службою Центру Разумкова. 73% українців у всіх регіонах позитивно розцінюють розпад Радянського Союзу.
