14 лютого 1876 року канадець шотландського походження Олександр Грехем Белл запатентував свій винахід — апарат, який дозволяв передавати людський голос по дротах.
Щоправда, як зауважили в австрійському спеціалізованому виданні Vorwärts, першість винаходу мала б належати німцеві Йогану Філіпу Рейсу, який сконструював схожий прилад ще за 15 років до Белла. Однак, апарат Рейса не викликав зацікавлення в його країні, тож він вирушив зі своїми ідеями за океан. У США спершу до його "телефона" (саме так Рейс назвав свій винахід, — Авт.) поставилися як до химерної іграшки, а потім звинуватили винахідника в шарлатанстві.
Хай там як, але кілька "музичних телефонів" Рейса були виготовлені в механічній майстерні, один із них потрапив до університету шотландського міста Едінбурга, де в той час навчався Олександр Белл. Молодий учений тоді намагався створити прилад, який зміг би дозволити спілкуватись із глухими людьми. Під час експериментів він удосконалював телефон Рейса і несподівано почув з увімкнутого приймача бурмотіння свого помічника, який перебував у сусідній кімнаті.
Через рік після отримання патенту Олександр Белл провів перший успішний експеримент із передачі людського голосу на відстань за участі свідків.
"Професор Грехем Белл у Бостоні винайшов пристрій, який передає розмовне слово за допомогою електричного струму. Винахід був відомий ще торік та був визнаний деякими вченими дуже практичним і геніальним, але не набув практичного використання до початку цього року". 12 лютого містер Белл читав лекцію про "винахід передавання людського голосу по дротах" у Салемі, що за 18 миль від Бостона, і наступного дня текст завдовжки 110 рядків опубліковано у бостонському щоденному виданні "Глобус", — повідомляла у 1877 році газета Vorwärts. Доповідь Белла була зачитана по телефону в присутності понад двадцяти людей, які й стали свідками процесу передачі людського голосу".
Удосконалені телефонні апарати, які були поширені в Лондоні.
Nowości Illustrowane, 1911 рік.
Згодом вдалося налагодити телефонний зв’язок між Нью-Йорком та Філадельфією, розташованих на відстані 100 миль, а згодом — між Бостоном та Нью-Йорком, між якими було 200 миль. "Спроба, зроблена торік між Дувром та Кале (через протоку Ла-Манш між Францією та Великою Британією, — Авт.), не вдалася, оскільки телефонна лінія поєднувалася з трьома іншими телеграфними проводами в один кабель, тож “пікання” телеграфного обладнання значно погіршило чіткість сигналу", — повідомляла у 1879 році газета Welt Blatt.
Усього за кілька років в Америці телефон став незамінним для жителів великих міст. Тут створювали телефонні станції, до яких сходилися лінії зв’язку із комерціних будівель, де були встановлені телефонні апарати. "Телефон незабаром займе таке ж місце в побуті, як газ і вода, його можна буде знайти в більшості будинків", — переконували газетярі.
Гумористичний австрійський тижневик Kikeriki у 1877 році присвятив передовицю винаходу Олександра Белла. “В майбутньому не буде жодного поважного будинку, який не матиме власної телескопічної лінії. Телефон буде сприяти зручності безпрецедентно! Їхати ввечері в театр буде зовсім зайвим. З сьомої години телефонна лінія, що з'єднує оперний театр з вашою квартирою, дозволить зручно сидіти в шезлонгу, палити сигару та комфортно слухати "Травіату". Також сконтактуємо по телефону із залом засідань муніципальної ради, і тоді нам не потрібно буде чекати на газети з новинами, можна слухати все, не роблячи кроку зі своїх стін. Міністрам більше не потрібно буде відвідувати засідання парламенту, вони зможуть залишатися в своїх бюро і вислуховувати усю грубість про себе по телефону. Одним словом: наслідки впровадження телефону непередбачувані!” — іронізувала тогочасна газета.
Як повідомляла газета Das interessante Blatt, за свій винахід Олександр Белл отримав премію Вольта у розмірі 50 000 швейцарських франків від Французької академії наук. На ці кошти він заснував у Вашингтоні наукову лабораторію, де продовжував удосконалювати телефон.
Дізнайтеся також, чим дивував своїх сучасників Томас Едісон, якого називали "Чарівник із Менло-Парку".
