27 червня 1905 року біля берегів Одеси у Чорному морі спалахнуло повстання. Серед заколотників на військовому кораблі верховодив матрос Панас Матюшенко —українець, товариш письменника й громадського діяча Гната Хоткевича. Як свідчить судовий журнал панцерника “Потьомкін”, українське походження було в абсолютної більшості команди цього бунтівного судна.
І ВІН КРИКНУВ: “ТА ДОКИ Ж МИ БУДЕМО РАБАМИ?”
Одразу після повстання на панцернику “Потьомкін” у Російській імперії було запроваджено сувору цензуру: місцеві газети виходили з порожніми колонками, згадки про бунт на флоті вилучалися навіть із приватного листування працівниками пошти. А от європейська преса інформувала про перебіг повстання фактично щодня.
Бунт на одному з флагманів російського Чорноморського флоту у газетах називали ознакою занепаду царського режиму. “Анархія сьогодні є справжнім єдиним правителем Росії. Червоні прапори революції, підняті на щоглах російських військових кораблів, вітають загибель гнилого самодержавства”, — писала австрійська Das interessante Blatt.
На той час у портовому місті уже місяць тривав загальний страйк із економічними вимогами, відбувалися сутички робітників із поліцією та жандармами. Але повстання на потужному та величезному (понад 113 метрів завдовжки) військовому судні з командою майже із 800 матросів стало несподіванкою як для влади, так і для тутешніх революціонерів.
Щоби докопатися до його причин, тогочасні журналісти розшукали членів команди “Потьомкіна”, які попросили політичного притулку в Румунії після того, як бунтівний панцерник без бою покинув Одесу і прибув до румунської Констанци.
Австрійська газета Neues Wiener Journal цитувала паризького журналіста Фернана Гаузера, який поспілкувався з матросами та старшиною. З їхніх слів, бунт почався, коли панцерник прибув із місця навчальних стрільб на Тендрівській косі до берегів Одеси, щоби поповнити запаси провізії.
Формальною причиною бунту став борщ, який моряки відмовилися їсти через те, що був приготований з хробачливого м’яса. Оскільки в Одесі через страйк не працювали крамниці, закупити якісні продукти було непросто. Матроси демонстративно їли сухарі й запивали водою, відмовляючись від обіду.
Матроси демонстративно їли сухарі й запивали водою, відмовляючись від обіду.
Командування судна спробувало покарати команду за непослух, виокремивши частину впертих. Серед матросів поширилася чутка, що їх мають розстріляти. Тоді один з них, Григорій Вакуленчук, крикнув українською мовою: “Та доки ж ми будемо рабами?” Матроси кинулися по рушниці...
Вакуленчук, який походив із Житомирської області, став першою жертвою — його смертельно поранив один із офіцерів. Похорон цього матроса в Одесі перетворився на стихійний мітинг, який намагалися розігнати жандарми. І тоді бунтівний панцерник обстріляв Одесу з гармат: три постріли здійснили холостими, два — бойовими снарядами.
ШАЛЕНИЙ ТИГР НА ПРІЗВИЩЕ МАТЮШЕНКО
— А головним підбурювачем бунту називали ще одного українця — матроса Панаса Матюшенка. “На кораблі був повний безлад. Моряки бігали туди-сюди і не знали, що робити. Матюшенко, який став шаленим тигром, вбиває двох офіцерів, що прийшли його роззброїти. Корабельний лікар втікає до кабіни, але він стріляє у нього. Декілька офіцерів та унтер-офіцерів стрибають у воду й пливуть до берега, але Матюшенко збирає біля себе вісім-десять осіб, і вони стріляють по втікачах, поки ті не зникають у воді”, — так переказував опис подій на судні зі слів матросів Neues Wiener Journal.
За інформацією тогочасного видання Illustrierte Kronen Zeitung, окрім командира корабля, було вбито шістьох офіцерів та приблизно 30 моряків. Решта матросів та екіпаж торпедного катера, який супроводжував панцерник, приєдналися до повстанців. Для придушення бунту на кораблі “Потьомкін” із Севастополя відправили дві ескадри — п’ять броненосців, один крейсер, сім міноносців.
“РОСІЙСЬКИЙ УРЯД БЕЗЧЕСНО ОБДУРИВ УСЮ ЄВРОПУ”
Однак матроси не стали стріляти один в одного і дозволили “Потьомкіну” вийти у відкрите море.
“Урядова російська агенція повідомила, що команда “Потьомкіна” здалася. Але це виявилося брехнею. Флот, який прибув із Севастополя до Одеси, навіть не зробив спроби захопити “Потьомкіна”, бо команди на суднах були прихильними до нього. Упродовж двох днів світ вірив, що збройне повстання закінчилося фіаско. Російський уряд безчесно обдурив усю Європу. “Потьомкін” утік до румунського порту Констанци, розташованого за 290 кілометрів від Одеси”, — писала про завершення бунту краківська газета Nowosci Illustrowane.
Більшість “потьомкінців” потім жили в еміграції у Румунії. Матюшенко ж не заспокоївся: організовував матроські комітети та комуни і там, був висланий з країни, їздив до Швейцарії, Франції, США. У 1907 році з фальшивим паспортом повернувся до Одеси. Там його упізнав поліцейський агент. Бунтівника повісили...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також скандали та сенсації першого в історії мундіалю
