У Києво-Печерській лаврі вперше помолилися за упокій Івана Мазепи. Служба відбулася у Всіхсвятській церкві, побудованій на кошти гетьмана, і була приурочена до 325-річчя освячення храму. Історики кажуть: російська Церква наклала анафему на Мазепу за небажання коритися Московії.
— Це справді історична подія, адже заупокійне богослужіння за Мазепою на території Києво-Печерської лаври відбулося вперше. Раніше вона була в підпорядкуванні московського патріархату, священники якого дозволяли собі брехати вірянам про прокляття Мазепи, — розповідає Ольга Ковалевська, докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ. — А Мазепа немало зробив для лаври: вкладав кошти у будівництво оборонного муру довкола Верхньої лаври, сприяв будівництву там кількох веж, звів Всіхсвятську церкву. Також Мазепа та його мати (Марія-Магдалина Мазепа. — Авт.) робили коштовні пожертви для Успенського храму Києво-Печерської лаври — деякі з цих речей збереглися там і досі.
— То як сталося, що на Івана Мазепу московити наклали анафему?
— Нагадаю, що анафема — один зі способів покарання людей, які висловлювали якісь єретичні погляди щодо традиційних релігійних уявлень. До анафеми вдавалися і Католицька, і Православна церкви. Анафемі були піддані Ян Гус, Жанна д’Арк, Джордано Бруно...
Але Мазепу покарали анафемою за політичний вчинок: у листопаді 1708 року він перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, наважившись, таким чином, відірвати Гетьманщину від Московії. Російська влада одразу оголосила його зрадником і людиною, яка порушила присягу на вірність Церкві, тобто наклала на нього церковне прокляття.
— Що означав цей крок?
— Відлучення від Церкви та неможливість відвідувати служби, сповідатися, причащатися. Анафему одночасно проголосили у Троїцькому соборі Глухова, куди цар Петро I наказав прибути козацькій старшині й священникам, та в Успенському соборі московського Кремля.
Однак ім’я Івана Мазепи могло звучати в переліку людей, відлучених від Церкви, лише до кінця XVIII століття, поки існувала поіменна анафема. А вже після церковної реформи, особливо з другої половини ХІХ століття, коли були відредаговані богослужбові книги, священники не могли згадувати окремих осіб, підданих анафемі, під час прочитання тексту Чину Торжества Православ’я. Ті представники духовенства, які наважувалися проголошувати Мазепі персональну анафему, брали гріх на душу.
— Та чи справді завинив Мазепа перед Церквою?
— Аж ніяк. Навпаки — коли Мазепа був при булаві, він робив усе, щоб Православна церква розвивалася. Гетьман сприяв зростанню матеріальних статків багатьох українських монастирів. Немало він зробив і для поширення впливу української Православної церкви за межами Гетьманщини, зокрема робив дуже коштовні подарунки церквам, які перебували у підпорядкуванні Вселенського патріарха. Тобто Мазепу покарали не за провину перед Церквою, а за його суто політичний вчинок.
Важливо, що ієрархи Вселенського патріархату ніколи не визнавали цю анафему саме через її політичне підгрунтя. І коли Мазепа помирав, він перебував на території, що була частиною Османської імперії. На неї поширювався вплив Вселенського патріарха, тому над Мазепою прочитали всі розрішальні молитви й він отримав Причастя. Священники дотримали щодо нього так званого 13 Апостольського правила, яке передбачало, що будь-яка людина, навіть якщо за життя вона була проклята (піддана анафемі), при смерті не може бути позбавлена Святого Причастя.
Застосування цього ж правила означало автоматичне зняття анафеми. Та оскільки Іван Мазепа помер за межами Гетьманщини, інформацію про це на українських теренах не поширювали. Царату було вигідно підтримувати в суспільстві позиціонування Мазепи як зрадника.
— Цей меседж доволі активно поширювала й радянська влада.
— Так, коли з 1920-х років на більшій частині України встановилася радянська влада, її представникам невигідно було говорити про те, що анафема незаконна та недійсна, що вірні Вселенського патріархату її не визнавали. У цей час теза про Мазепу-зрадника трансформувалася у меседж про зраду гетьманом “віковічної дружби російського, білоруського й українського народів”.
Тим часом за межами України виходило чимало досліджень українських ученихемігрантів про незаконність і неправосильність відлучення Мазепи від Церкви. У тих країнах, де мешкали представники української діаспори, Мазепу шанували, відзначали дні його народження, річниці обрання його гетьманом, а також читали молитви за спокій його душі.
