Плита, яку демонтували окупанти, була встановлена на Кінбурнському півострові, що в межах Херсонської та Миколаївської областей. Загарбники везуть надгробок у Краснодар, щоб помістити у військовому соборі Олександра Невського. Проте, як з’ясувалось, це плита, яка свідчить про поховання іншого козацького отамана — полковника Іллі Іжановича...
— На цій плиті написано: “Здесь погребено тело командира Кинбурнской инженерной команды полевого инженера подполковника кавалера Ильи Васильевича Ижановича, умершего в январе 1833 года от рождения на 43 году”, — розповідає краєзнавець із Херсона Олексій Паталах. — Але ідіоти-росіяни подумали, що ця плита належить Сидору Білому. Хоча він загинув 1788 року.
— Чим особлива постать Сидора Білого?
— На початку травня 1788 року у Дніпровський лиман увійшла турецька ескадра під командуванням капудана-паші Ескі-Гасана ель Газі (у минулому — алжирського пірата, прозваного “Крокодилом морів”), що складалася з 13 лінійних кораблів, 15 фрегатів, 32 дрібних суден. Основною її метою було здобуття Кінбурна й можлива висадка десанту для атакування Херсона.
Оскільки найкраща частина Чорноморського флоту — Севастопольська ескадра — постраждала від кораблетрощі під час авантюрної спроби походу на Стамбул восени 1787 року, то князь Потьомкін міг протиставити супротивникові лише Лиманську ескадру, у складі якої найбоєздатнішими суднами були запорозькі чайки. Показово, що серед командувачів ескадри не було жодного росіянина: лише німецький принц Карл-Генріх НассауЗіген, грек Панайоті Алексіано, американець шотландського походження Джон Пол Джонс і нарешті кошовий отаман Сидір Білий — перший дворянський голова Херсонського повіту.
Вирішальний бій відбувся 17 червня 1788 року. Вітер сприяв туркам. У цих умовах Сидір Білий із запорозькими човнами, зачепивши линвами плавучі батареї, під градом ядер та куль, рушив назустріч ворогу. Козаків підтримав гарматним вогнем лінійний корабель “Володимир” під командуванням контр-адмірала Джонса. Розпеченими ядрами було підірвано 64-гарматний корабель.
Частина турецьких суден кинулася навтьоки. Капудан-паша наказав відкрити по них вогонь, а сам рушив уперед. Проте запорожці оточили та спалили його флагманський корабель, захопивши адміральський прапор, який згодом відібрав у них Нассау-Зіген, котрий привласнив цю перемогу. “Крокодил морів” ледь врятувався на шлюпці. Всього турки втратили у цьому бою 8 суден.
У захваті від перемоги Потьомкін писав Катерині ІІ: “Запорожцы показали великую услугу: если бы не они, то бы не могло наше ни одно судно двинуться!”
— Як відреагувала на це імператриця?
— Доволі своєрідно: “Что верные Запорожцы верно служат — сие похвально, но имя Запорожцев старайся заменить иным, ибо Сеча, уничтоженная манифестом, не оставила по себе умам приятное прозвание; в людях же не знающих чтоб не возбудилась мечта, будто за нужное нашли восстановить Сечу либо название”.
Наслідком цього стало перейменування коша Вірних запорожців на Чорноморське козацьке військо.
Радість перемоги була затьмарена смертельним пораненням Сидора Білого, який помер у Кінбурні. Сама ж війна в Лимані тривала до жовтня 1788 року. Крім кошового, Чорноморський кіш втратив 3 курінних отаманів та 12 козаків. Зрештою пошарпана ескадра Ескі-Гасана ель Газі була змушена відступити: спочатку до Аккермана, а згодом — до Босфора. Небезпеку для Кінбурна й Херсона було усунуто остаточно.
— Де все-таки Сидір Білий похований?
— У кінбурнській фортечній церкві. Вона згоріла внаслідок бомбардування англо-французькою ескадрою 1855 року. За умови ґрунтовних археологічних досліджень її фундаменти можна відшукати. Тоді й з’ясується ситуація з могилою Сидора Білого.
Натомість росіяни викрали надгробну плиту, яку колись перенесли до зведеного пам’ятника на честь кошового отамана.
— Навіщо Москва поширює цю історію із надгробком Сидора Білого?
— Вони вважають, що Сидір Білий — їхній герой. Росіяни крадуть усе, що має будь-яку цінність — мистецьку чи історичну...
