22 листопада 1919 року польська влада у Львові гучно відзначала першу річницю "визволення" міста.
За допомогою західних союзників — насамперед, Франції та Англії — польські війська на той час відтіснили за Збруч підрозділи українських січових стрільців, а голова директорії Української Народної Республіки Симон Петлюра вів переговори з польським лідером Юзефом Пілсудським про спільну боротьбу проти Росії. Саме на Польщу зробили тоді ставку європейські країни у протистоянні із російським більшовизмом, який вважали найбільшою загрозою для континенту.
Воювати з більшовиками до східної околиці Європи прибували навіть найманці з-за океану. 16 американських пілотів у жовтні 1919 року поступили на службу до польського війська та утворили знамениту ескадрилью імені Костюшка — героя польського повстання повстання проти царської Росії та американської війни за незалежність.
18 жовтня 1919 року американських пілотів зарахували до 7-го дивізіону військових повітряних сил Польщі, який дислокувався у Львові на летовищі. В їхньому розпорядженні були німецькі літаки — 12 винищувачів-біпланів Albatros D.I та 3 моноплани Fokker-EV. Уже через місяць їх запросили до участі у військовому параді на честь урочистостей з нагоди “визволення” Львова.
Видовищний політ аеропланів над центральними вулицями міста мав стати кульмінацією святкових заходів 22 листопада.
Того дня об 11.00 біля пам’ятника Адаму Міцкевичу почали шикуватися підрозділи польського війська, щоб пройтися парадною ходою, за якою мав спостерігати міністр оборони генерал Леснєвський. Вулиці заповнив багатотисячний натовп. У небі почувся рев моторів і над містом з’явилися перші літаки.
“Для участі в урочистостях з аеродрому піднялися дві ескадри, які певний час кружляли групами над центром міста, виконуючи сміливі фігури пілотажу. Особливу увагу на себе звертав американський льотчик Едмунд Грейвс, який, піднімаючись на значну висоту, стрімко опускався донизу, майже торкаючись верхівок будинків”, — описувала авіашоу, влаштоване американцями, тогочасна газета Kurjer Lwowski.
Нещастя сталося об 11.15. Після чергового віражу, які здійснював Грейвс, його біплан зазнав ушкодження. Коли пілот перебував на висоті кількох сотень метрів, раптом обірвалися троси, які кріпили подвійне праве крило літального апарата. Крило відвалилося і з гуркотом упало на дахи будинків.
Як повідомляла газета, літак втратив рівновагу і некерований понісся в бік вулиці Коперника. Пролітаючи над аптекою Міколяша, пілот спробував вискочити з кабіни, але апарат на великій швидкості пронісся далі і Едмунд Грейвс упав на подвір’я палацу Потоцьких, розбившись на смерть. Літак врізався в дах лівого крила розкішної споруди, у нього вибухнули паливні баки, в яких було близько ста літрів бензину, почалася пожежа.
Майже 50 пожежників намагалися загасити полум’я, яке охопило не тільки дах, але й внутрішні приміщення палацу. На допомогу їм прийшли військові, які тільки-но повернулися з параду. Поки польська влада продовжувала відзначати урочистості, сотні людей займалися порятунком палацу від пожежі, повністю ліквідувати яку вдалося тільки вночі. “З верхньої частини палацу залишилися тільки комини та згарища”, — писала газета Kurjer Lwowski.
Ті руйнування, яких зазнав палац, зробили його цілком непридатним для подальшого використання, завдані збитки оцінили в мільйон корон. За іронією долі, в приміщеннях палацу Потоцьких у той час розташовувалася місія американського Червоного Хреста, яка через свого співвітчизника буквально втратила дах над головою.
28-річного Едмунда Грейвса спершу поховали на місці його загибелі, тобто в подвір’ї палацу, з усіма військовими почестями, накривши домовину американським і польським прапорами. Над траурною процесією пролетіли його товариші по ескадрильї, цього разу без жодних різких маневрів.
11 листопада 1921 року відбулося уросте перепоховання Едмунда Грейвса та двох інших американських пілотів, які загинули під час несення служби, на цвинтарі оборонців Львова, так званому “Меморіалі львівських орлят”.
У радянський час цей меморіал поступово руйнувався, пам'ятники французьким і американським військовим були знищені, через частину цвинтаря прокладено дорогу. У серпні 1971 року могили і колонаду знищили за допомогою танків та будівельної техніки.
Ідея відновлення військового меморіалу з'явилася після проголошення незалежності Україною. Але остаточно її реалізувати вдалося тільки після Помаранчевої революції у 2005 році.
Читайте також: Василь Макух, Ришард Сівець, Ян Палах. Люди, які згоріли за ідею.