Від часу трансплантації минуло понад 87 років, а 21 серпня минає 125 років від дня народження видатного хірурга. Більше про його постать — у нашому інтерв’ю з Мариною Радомською, онукою Юрія Вороного.
— Юрій Юрійович народився 1895 року в селі Журавка Варвинського району (нині — Чернігівщина), — каже пані Марина. — Походив з українського козацького роду. В родині передавали з уст в уста легенду про отамана Вакулу Вороного, і я справді знайшла у списках Ніжинського полку таке прізвище. Дід Юрія був професором словесності, директором Прилуцької гімназії. Батько, Георгій, — професором математики Варшавського університету.
— Чому ваш дідусь пов’язав життя з медициною?
— Юрій та його брат Олександр стали лікарями, успадкувавши здібності до медицини від матері, яка лікувала односельчан. Після навчання в гімназії Юрій вступив на медичний факультет Київського інституту. Але в 1915 році, у час Першої світової, добровільно записався до організації Червоного Хреста та став працювати у перев’язувальному загоні Комітету допомоги хворим і пораненим.
— Юрій Вороний — учасник бою під Крутами й один з небагатьох, кому вдалось вийти з цього пекла живим. Розкажіть більше про цей виток життя вашого дідуся.
— Після утворення УНР дідусь вступив до війська Центральної Ради. У січні 1918-го брав участь у бою під Крутами, був на перегоні Бахмач-Ніжин серед пів тисячі студентів. Там його поранили, але дідусеві пощастило врятуватись. Дружина, Віра Нечаївська, виходила його.
До слова, їхня історія кохання — неймовірна. Бабуся була депутаткою Центральної Ради від Союзу жінок, однією з перших феміністок. Дідусь її побачив під синьо-жовтим стягом у вікні будинку на Хрещатику, і це була любов з першого погляду. Після Крут, у 1918-му, в них народився син В’ячеслав, а згодом, у 1926-му — донька Галина, моя мама.
Дідусь її побачив під синьо-жовтим стягом у вікні будинку на Хрещатику, і це була любов з першого погляду.
— Коли Юрій Вороний загорівся ідеєю проведення трансплантації?
— У 1921 році він закінчив Київський медичний інститут, став аспірантом кафедри хірургії. Тоді почав активну дослідницьку діяльність і зацікавився питаннями трансплантології. Уже 1930-го вразив медичну спільноту, демонструючи собаку із пересадженою ниркою!
— Нирку людині Юрій Вороний пересадив 3 квітня 1933 року. Як це було?
— Насправді кадаверну (трупну) нирку від людини до людини вперше Юрій Юрійович пересадив 1932 року, але про це знали лише хірурги з найближчого оточення. Дозволу на оприлюднення інформації не було, адже оперували дружину радянського високопосадовця. Навряд чи ця пацієнтка вижила, бо це було б такою сенсацією, яку не могли б сховати.
Відтак першою трансплантацією нирки у світі вважається операція 1933 року. Тоді в лікарню Харкова привезли 26-річну жінку, яка випила чотири грами сулеми — хлориду ртуті, внаслідок цього її нирки відмовились працювати — сечі не було впродовж чотирьох діб. Донором для неї став 60-річний чоловік, який помер від перелому черепа.
— Як Юрій Юрійович проводив цю операцію?
— Органи трансплантували у місця, де можна було спостерігати за їхнім приживленням. Тож на правому стегні пацієнтки було сформовано ложе для донорської нирки. Судини чужого органа зшили з артерією і веною стегна пацієнтки. Потім хірург уклав нирку в підготовлене ложе, прикрив шкірними клаптями і наклав загальну пов’язку. Як тільки було накладено судинні шви, кровообіг у нирці відновився. Вона запрацювала. Проте через 48 годин пацієнтка померла. Причиною неприживлення трансплантата, як описав Юрій Вороний, стала реакція, що призвела до утворення специфічних антитіл, які відторгли орган. Також у донора та реципієнта не збігались групи крові. Ще однією причиною смерті хворої стало те, що і нова нирка підпала під згубний вплив сулеми, якої було дуже багато в організмі.
Ця операція увійшла в історію як перша у світі пересадка цілого органа людині. Цілком успішну трансплантацію нирки змогли провести аж у 1954 році — американський лікар пересадив орган від близнюка до близнюка, тому відторгнення не сталось, і хворий прожив після операції вісім років.
— Які ще операції Юрія Юрійовича ввійшли в історію?
— У роки Другої світової війни він пришив дівчині відірвану вибухом снаряда праву руку. Згодом, через п’ятнадцять років, отримав від неї листа зі словами: “Пишу Вашою правою рукою...”
— Яким ваш дідусь був у житті?
— Він був гуманістом. Любив природу — посидіти на березі річки, зварити кулешу. Коли ходив полювати, то брав зі собою двох своїх вівчарок — Мака та Гука.
Не стало дідуся 1961 року — причиною смерті був серцевий напад.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як король клавіш з Вінниччини став прем’єром Польщі