Силою Івана Піддубного свого часу захоплювались у різних куточках планети. Він отримав навіть прізвисько Іван Великий, а в народі виникло прислів'я "сильний, як Піддубний". Цьогоріч минуло 70 років від смерті українського богатиря.
Про старт кар'єри Піддубного
"Іван Піддубний народився в бідній козацькій сім'ї, — каже Марія Приліпко, краєзнавка, дослідниця життя легендарного богатиря. — Задля кращого майбутнього в молодості він покинув село Красенівку (Черкаська область) та подався до Одеси на заробітки, звідти — до Криму. Там він завиграшки переносив важкезні мішки, привертаючи цим до себе увагу. Доброзичливці порадили йому використовувати свою силу у спорті. І Піддубний розпочав спортивну кар'єру. Успіх за успіхом, і він став шестиразовим чемпіоном світу з греко-римської боротьби, а в 1909-у році здобув звання чемпіона чемпіонів. Кожен силач світу рівнявся на Піддубного. Його запрошували на виступи не лише в європейські країни, але й у Північну та Південну Америку".
"Приклад Піддубного свідчить про те, що ніколи не пізно починати спортивної кар'єри. Зауважте, що Іван прийшов у спорт в 24 роки,
а найбільших успіхів почав досягати із 33", — каже Володимир Дзюба, старший тренер збірної України з боротьби на поясах.
"Додам, що козирем Піддубного була віра у свої можливості та в Бога, — каже Марія Приліпко. — У великі свята Іванові Піддубному довіряли місію носити хоругву навколо церкви. Також силач співав у церковному хорі".
У великі свята Іванові Піддубному довіряли місію носити хоругву навколо церкви.
Телеграфний стовп і семеро людей? Норм!
"Іван гнув підкови та піднімав великі тягарі на циркових аренах, — каже Володимир Рекша, триразовий чемпіон світу зі стронгмену. — . Виконував те, що тоді більше нікому не було під силу. Вражав показниками у вільній боротьбі та в боротьбі на поясах. До речі, всі свої звання Піддубний здобував важко і виснажливо, адже одна його сутичка могла тривати декілька годин, а весь чемпіонат — декілька тижнів".
"У 1924 році Піддубний вразив світ своїм трюком, — відзначає Надія Кривонос, директорка музею Івана Піддубного у селі Красенівці. — Він підняв телеграфного стовпа разом з іще сімома людьми. Тоді не витримав не Іван, а дерев'яний стовп, який зламався від ваги сімох осіб".
"Під час тренувань Іван Максимович по дві години почергово боровся з двома спаринг-опонентами, а потім бігав з двома важкими гантелями, опісля 15 хвилин сидів у паровій ванні з температурою 50 градусів і швидкими кроками проходив десять кілометрів", — каже Марія Приліпко.
Про гроші в обмін на поразку
Як стверджує Марія Приліпко, частенько організатори змагань просили Піддубного програти бій в обмін на великі гроші. "Іван казав, що ляже тільки, якщо суперник його покладе, — розповідає дослідниця. — Через нечесні дії тогочасних світових менеджерів Іван Максимович у 38-річному році вирішив завершити кар'єру. Повернувся до рідного села, щоб зайнятися хліборобством. Привіз додому дуже багато грошей, купив близько 200 десятин землі, придбав два будинки і відкрив магазин.
Однак Івана все одно тягнуло до спорту. І в 1917-у році він покинув рідні терени заради борцівської арени. Усе своє майно Піддубний подарував братам та сестрам, залишивши собі лише 30 із 200 десятин землі. Навіть у 55 років Піддубний клав на лопатки молодих силачів! Лікарі були шоковані його здоров'ям. Остаточне прощання зі спортом Піддубного відбулося у 70-річному віці".
Про замах на вбивство і дві великі зради
"Іванових опонентів дразнила його сила, — зазначає Надія Кривонос. — Один із його суперників, француз Рауль ле Буше, вирішив організувати вбивство Піддубного. Повертаючись додому після тренувань, Іван завітав повечеряти в забігайлівку в Ніцці. Його оточили четверо бандитів і попросили з ними випити спиртного. Силач запросив їх у свій готельний номер. По дорозі зустрів знайомого поміщика, подавши йому сигнал, що йде в готель не з власної волі. Поміщик привів поліцію. Після цього випадку Іван Піддубний пів року жив в Алжирі, бо знав, що в Європі на нього продовжували полювати".
Після цього Іван Піддубний півроку змушений був жити в Алжирі, бо знав, що в Європі на нього продовжували "полювати".
За словами Марії Приліпко, Піддубний двічі пережив велику зраду. Уперше — коли місцеві чиновники незаконно відібрали у нього 30 десятин землі. "Вони в очі казали, як гордяться його перемогами, але тихцем позбавили спортсмена майна, — зазначає Марія Приліпко. — Також зрадила його дружина Антоніна Квітко-Хоменко, яка втекла від Піддубного з "денікінцем". Із другою дружиною Піддубного познайомив його учень. Іван навчав його боротьби і звернув увагу на маму вихованця Марію Машошиною, уродженкою Ростова, з якою й прожив до смерті. Своїх дітей борець не мав".
Не "Поддубний" і не "русскій"
"Росіяни вважають Піддубного своїм спортсменом, — каже Надія Кривонос. — Основний їхній аргумент — Піддубний із 1928-го року і до останніх днів прожив на Кубані, виступав у багатьох містах Росії, похований він на території сучасної Росії . Але знаєте: до 1971-го року на його могилі паслися корови і кози. Вже до столітнього ювілею російська влада на місці поховання встановила пам'ятник Піддубному із написом, що тут похований "російський Богатир". Але, гадаю, що це несправедливо, адже богатир постійно наголошував, що він українець, а не росіянин".
"У 1937-у році Іван Піддубний потрапив до в'язниці Ростова за те, що виправив два слова у паспорті, — додає Марія Приліпко. — Його прізвище тоді написали "Поддубний", а національність вказали — "русскій". Іван виправив слова Піддубний і вказав національність українця. У тюрмі його катували. Лише під тиском світової громадськості богатиря звільнили..."
Як стверджує Надія Кривонос, на початку Незалежності України наші краєзнавці висунули ідею перепоховання Івана Піддубного у його рідному селі на Черкащині. "Російська сторона була не в захваті від цього, — каже Надія Миколаївна. — Тож, ініціатива відтермінувалась. А нині, коли країни воюють, і поготів нереально перепоховати Піддубного на його Батьківщині..."
Більше вражаючих історій минулого — у рубриці Історія.