Ситуація змінилася в другій половині XІX століття, коли на Донбасі розпочався видобуток вугілля. Була потреба в робочих руках, тому сюди стали приїжджати селяни з російських губерній.
— У 1920 році за наказом Троцького провели примусовий обмін залізничниками — до України прислали їх зі Сибіру, з півночі РРФСР,— каже "Експресу" Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Було чітко вказано, що це робиться для недопущення українізації залізниць.
Хлібороби неохоче йшли жити у міста. Документи того часу засвідчують, що сільські регіони не виконували планів забезпечення робочою силою будов металургійних, алюмінієвих заводів. А російські селяни були бідніші й залюбки їхали сюди. Саме вони склали основну частину населення промислових центрів на Сході України.
Ситуація змінилася в другій половині XІX століття, коли на Донбасі розпочався видобуток вугілля. Була потреба в робочих руках, тому сюди стали приїжджати селяни з російських губерній”.
З аналізу національного складу шахтарів Донбасу восени 1932 року бачимо, що співвідношення українців і вихідців із Росії становило 1:4. Для других відкривали школи і технікуми з російською мовою викладання. До Харкова, Одеси, Миколаєва, Запоріжжя, Дніпра також везли на промислові об’єкти неукраїномовну робочу силу.
— Які ще події вплинули на русифікацію?
— Голодомор і репресії періоду Великого терору відіграли величезну роль у зросійщенні. Після 1933 року на Півдні та Сході України цілі села вимерли, не було кому обробляти землю. У жовтні 1933 року політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення переселити у вимерлі українські села теперішніх Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської областей контингент із Росії та Білорусі.
Голодомор і репресії періоду Великого терору відіграли величезну роль у зросійщенні.
Переселенці отримували продовольчі пайки та займали хати колишніх українських колгоспників, для них створювали російські школи. У повоєнний час у південно східних регіонах України також проводили “змішування пролетаріату” шляхом переселення з Росії та Білорусі. Ця політика була спрямована на те, щоб із часом ці регіони втратили українську історичну пам’ять.
Наслідки століть русифікаторської політики ми й бачимо нині на Донбасі та в інших зросійщених регіонах.
До речі
“Може бути тільки дві причини такої заяви Андрія Богдана: або він узагалі не має уявлення, що відбувається на Сході України і якою є російсько-українська війна; або працює на Росію, — каже Михай- ло Басараб, кандидат політичних наук. — Коли Андрій Богдан каже, що ми повинні задовольнити мовні вимоги мешканців Донбасу і це поліпшить ситуацію, то фактично просуває небезпечний і шкідливий для України кремлівський меседж. Таким чином він стає співучасником російської агресії проти України і повинен нести відповідальність як посадова особа”.
“Гадаю, що в цій ситуації він висловлював власну позицію. Це своєрідна політична технологія для спостереження за реакцією суспільства і намацування червоних ліній, — додає політолог Олег Саакян. — Нині в українському суспільстві є консенсус щодо того, що жодних регіональних мов бути не може. Тим більше, в умовах війни з РФ, адже російська мова є одним з інструментів гібридної війни”.
Читайте також про те, як відомі українці відповіли на заяву Богдана щодо росмови.
