У Законі України “Про судоустрій і статус суддів” мантію визначено одним із символів судової влади та зафіксовано, що суддя здійснює правосуддя саме в ній. Чому в такому одязі?
Про походження цього атрибута судочинства розповідає доцент кафедри давньої історії України та архівознавства історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, кандидат юридичних наук Степан Білостоцький.
— Перші документальні згадки про суддівські мантії, перуки та інші атрибути судової влади відносять до XIV століття, зокрема про них йдеться у документі 1350 року з міста Зост (Німеччина).
У період Середньовіччя суддівські функції виконували духовні особи, вони носили мантії. Окрім того, такий одяг мали представники заможних верств населення, професори університетів. Тому люди, які одягали мантію, символізували моральну і духовну вищість, суспільний авторитет, освіченість.
— Розкажіть більше про особливості суддівського вбрання у різних країнах.
— В Англії мантії були різного кольору до 1694 року, коли судді на знак смутку по смерті королеви Марії ІІ одягнулися в мантії чорного кольору. З цього приводу побутує анекдот: “Чому судді досі ходять у чорних мантіях?” — “Це символ трауру за королевою Марією”. — “Але чому вони так довго носять цей траур?” — “Тому що королева досі мертва”.
В Австрії обов’язок носити мантію поширювався на професійних суддів та суддів торгових судів. Крім мантії, судді при складанні присяги та проголошенні вироків одягали берети.
У міжвоєнний період у Речі Посполитій судді одягали мантії, берети, а головуючий в судовому засіданні — ще й ланцюг.
Для Російської імперії мантії були невластивими: судді використовували мундири, нагрудні ланцюги. А от на території сучасної України судді одягалися в жупани, кунтуші.
— Як здійснювалося правосуддя на території нинішньої України?
— Здійснювати правосуддя у часи Київської Русі могли Великий князь Київський, князівські урядовці, суди громад, віча. Існували також церковні та домініальні (приватні) суди.
У період Великого князівства Литовського, Королівства Польського, Речі Посполитої існували станові суди, серед яких найвищий — королівський. Окрім нього, були комісарський асесорський та маршалківський суди. Окремо існували шляхетські суди.
За часів Гетьманщини функціонували копні суди, а також козацькі, ратушні, сотенні, магістратські та полкові, найвищими інстанціями були генеральний суд та суд генеральної старшини.
На Запорізькій Січі правосуддя здійснювали паланковий суд, суд військового судді, суд кошового отамана та суд Січової Ради.
— До речі, а хто міг стати суддею у давнину?
— Вимоги до суддів на магдебурзькому праві були такі: мати страх перед Богом, бути справедливим, розумним, розважливим, стриманим перед різними спокусами, судити без гніву, ненависті, страху, подарунків.
Присягаючи перед Богом, королем Польщі, а також перед радою міста та всією громадою, суддя обіцяв усі спори вирішувати згідно з правом, судити справедливо всіх — “як гостей, так і місцевих, як бідних, так і багатих, приятелів і незнайомців, не з приязні чи ненависті, любові чи злості, чи будь-якої іншої причини”.
Читайте також про те, як депутати мають працювати в комітетах Верховної Ради
