Сьогодні — шапка, берет чи снуд. А сто й більше років тому — очіпок, капелюх, намітка. Цей текст — про розмаїття традиційних головних уборів наших предків.
— Основними жіночими головними уборами були очіпки, хустини та намітки, — розповідає Лілія Гальчевська, старша наукова співробітниця Вінницького обласного краєзнавчого музею. — Якщо жінка була заміжня, вона не могла виходити на вулицю з непокритою головою. Власне, одружені жінки носили очіпки — їх пов’язували на волосся у формі шапочки, часто з повздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровували, стягуючи сховане під ним волосся. А поверх очіпка одягали намітку — покривало з легкої тканини.
— Очіпок жінці на голову закладали й тоді, коли вона приходила до хати нареченого під час весілля, — каже Олена Козакевич, народознавиця. — У давнину вважалося, що непокрита голова заміжньої могла накликати смерть худоби чи неврожай. Відтак носіння очіпка мало й оберегову функцію.
— А які головні убори носили незаміжні дівчата?
— Взимку дівчата пов’язували на голову тканину, що нагадувала в сучасному розумінні хустину. У пізніші часи носили різнокольорові хустки, зав’язуючи їх на потилиці.
Л. Гальчевська:
— Хустки відомі в народному одязі з другої половини ХІХ століття. А особливо серед жіноцтва цінувались “барашкові” (виготовлені з кручених ниток) хустки, які носили разом із кожухом на великі свята.
— Якими були чоловічі головні убори?
Л. Гальчевська:
— Шапки чоловіків мали форму зрізаного конуса або були напівциліндричні. Також чоловіки носили капелюхи — солом’яні, сукняні, хутряні, в’язані. Серед зимових особливо популярною була висока циліндрична шапка з овечої шкурки.
І, до речі, за народними повір’ями, шапкою не можна було вертіти, її не можна було кидати на землю — бо голова болітиме. Також наші предки вірили: якщо покласти шапку на стіл, то у її власника заведуться воші.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про унікальні документи повстанців, знайдені в 40-літровій посудині