28 липня сповнюється 1035 років з дня Хрещення Київської Русі. А що відомо про цю подію, значимість якої годі переоцінити й у наші дні?
— Яку роль у становленні християнства на українських землях відіграв апостол Андрій Первозваний?
— Апостол Андрій, за переказами, з місією перебував на місці, де згодом виник Київ, тут проповідував і врешті на київських пагорбах поставив хреста, сказавши, що тут відбудеться Благодать Господня, — розповідає кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України Олександр Алфьоров. — Неспроста наша Православна церква визнає себе апостольською. Це означає, що історія її виникнення сягає діяльності апостолів Ісуса Христа.
Загалом наша Церква — одна з найстаріших православних церков світу, хоч її назва, як і назва держави, змінювалася через різні обставини. Як інституція вона виникає вже в III — IV століттях і тоді називається Скіфською єпископією (за назвою народу, який мешкав на цій території).
— А чому хрестителем Київської Русі ми називаємо князя Володимира, якщо християнство на українських землях з’явилося задовго до нього?
— Для розвитку нашої Церкви особливим етапом є IX століття, коли на територіях сучасної України, а саме в Криму, відбувалася місія Кирила та Мефодія. Також важливим було те, що у 880-х роках патріарх константинопольський Фотій Великий долучився до перших спроб охрещення Русі. Тоді прийняв християнство князь Аскольд, який нині проголошений святим. Пізніше Руссю правила ще одна християнка — княгиня Ольга.
Але саме Володимир Святий впровадив християнство як офіційну релігію. Загальноприйнято вважати, що хрещення відбулося у 988 році, однак історики припускають, що це могло статися на рік пізніше.
— Чи відомо, як і де охрестився Володимир?
— Це досі загадка, адже подія не згадується у тогочасних джерелах. Є версія, що князь був охрещений у Криму — в місті Корсунь (Херсонес), яке брав штурмом. Після повернення до Києва він, імовірно, в річці Почайній охрестив киян. Так розпочалася багаторічна реформа християнізації Русі.
— Чому такий крок тоді був важливим?
— Коли Володимир перебрав владу від Ольги, Київська Русь була величезною державою, яка мала чималий скандинавський військовий контингент і об’єднувала під своєю владою різні племінні союзи. Тож у культурному аспекті ці території мали величезну палітру відмінностей. Володимир думав про те, як би зміцнити свою владу ще більше, але розумів, що це треба робити не лише силою, а й об’єднавши підданих своєї держави спільним світоглядом.
Тому ще задовго до прийняття християнства князь започаткував релігійну реформу, яка базувалася на об’єднанні кількох божеств, притаманних скандинавам і слов’янам. Йдеться про створення певного пантеону богів. Однак це йому не вдалося. Люди продовжували визнавати різних богів.
— У “Повісті временних літ” йдеться про те, що Володимир ще до хрещення пройшов випробування вірою: волзькі болгари пропонували йому прийняти іслам, Рим — католицтво, а хозарські євреї — юдаїзм. Чи справді це так?
— У літописі дійсно є опис того, як Володимир вирішує, яку віру прийняти. Русь сусідствувала, наприклад, з Хозарським каганатом, який хоч і доживав свій час, але залишався доволі впливовим. Там державною релігією був юдаїзм. Іслам також відігравав важливу роль, адже Русь розташовувалася на перетині величезних торговельних шляхів. До християнства ж тяжів увесь західний і візантійський світи.
Перед князем стояв цивілізаційний вибір. Він розумів — аби бути адекватно сприйнятим у Європі та Візантії, треба бути християнином, правити християнською державою. Християнський світ уже тоді сприймав язичницькі країни як неосвічені, варварські, з якими годі про щось домовитися. Прийнявши християнство східного обряду, князь заклав підвалини того, що в майбутньому наша Церква стане православною, а не католицькою.
— Чи швидко християнство поширювалося на Русі?
— Ні, це відбувалося дуже неквапливо. Примусові акції щодо цього Володимир міг здійснювати хіба в Новгороді та Києві. На всіх інших територіях хрещення проходило повільно, і ніяких страт за непокору, про які можна прочитати в різних дослідників, насправді не було. Підтвердженням цього є й те, що навіть через 100 років після смерті Володимира Великого на Русі ще відбувалися так звані язичницькі повстання.
— Якими були культурні наслідки охрещення Русі?
— Хрещення стало також перемогою над незнанням. Християнська релігія потребувала у своєму Богослужінні книгу, писаний текст. Це спонукало Володимира до розвитку книгописання. На Русі почали з’являтися центри переписування книг (вони стають масовим продуктом). Книги закуповували й за кордоном. Як наслідок — на Русі відкривали бібліотеки, наукові та філософські центри, будували храми.
До речі, 900-ту річницю хрещення Русі відзначали ще за часів Російської імперії, а 1000-літній ювілей припав на період існування СРСР. Звісно, в обох випадках було чимало маніпулятивності. Наприклад, у 1988 році свято приймала Москва. Очевидно, що ніякого стосунку до хрещення Русі вона не мала, адже самій їй заледве було 700 років. Однак відзначення цих ювілеїв московитам було вигідне для просування тези про те, що українці та росіяни — один народ.
