“Жителі Центральної України зазвичай спалювали дідуха на Щедрий вечір (13 січня), — розповідає Галина Олійник, етнографиня. — У деяких регіонах це було пов’язано з так званим вимітаним днем. Річ у тім, що хату на свята не замітали аж до 9 січня, а в деяких регіонах — і до 10, 11 чи 13 січня. Все, що потім замітали, не викидали, а спалювали. Разом з цим могли спалювати і дідуха. Але в більшості регіонів його спалювали перед Стрітенням (15 лютого). Місце, де це робили, вважалося святим”.
— Чому дідуха спалювали?
— Вважалося, що впродовж усіх свят на ньому перебували душі померлих. І коли дим із дідуха йшов до неба, то й душі йшли до небес.
— Як відбувався процес спалення?
— Оскільки дідух — це сніп із пшеницею, а палити пшеницю — гріх, перед цим його вимолочували. Але робити це ціпами в жодному разі не можна було, адже працювати в ці дні заборонено. Тому до хати заходили хлопці, їм давали макогони, і цими макогонами вони на порозі той сніп і молотили. Опісля зерно ділили на три частини. Одну хлопці забирали собі, а дві віддавали газді, однією з яких той мав засіяти першу ниву. Якщо в хаті планувалося цього року весілля, то це зерно брали і на коровай та калачі. Тільки після цього дідух можна було спалити. Спалення обов’язково супроводжувалося останньою колядою.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як карпатські колядники сповіщають про Різдво
