Чому вдова мала право не йти на похорон свого чоловіка і як могла врятувати злочинця від смертної кари? Яким
“Статус вдови і давні традиції, пов’язані з їхнім вшануванням, описані у “Руській правді”, Литовських статутах та законах ще княгині Ольги”, — розповідає "Експресу" Олена Івановська, фольклористка, професорка й завідувачка кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка.
“Овдовіння у минулому вважалося, крім всього, й віковою категорією. Якщо жінка вдовіла у молодому віці, то її ще не зараховували до вдів. А якщо чоловік помер до того, як жінці виповнилося 60 років, то вважали, що вона надто рано овдовіла”, — додає Леся Горошко, кандидатка iсторичних наук, наукова спiвробiтниця Iнституту народознавства НАНУ.
— Як ставилися до вдів наші предки?
О. Івановська:
— Дуже шанобливо. Таке ставлення до вдів сформувалось ще в дохристиянські часи. Вдів боялися, але цей страх викликав уважне ставлення до них.
Л. Горошко:
— Громада підтримувала вдів. Їхній статус тоді прирівнювався до статусу сиріт. Під час жнив, обробітку полів першими йшли на толоку до вдови. Скривдити таку жінку було великим гріхом. Вдів також остерігалися. А їхні прокльони вважали найстрашнішими і найдієвішими.
— Як сприймали повторне одруження вдови?
О. Івановська:
— Громада завжди була зацікавлена в примноженні своєї чисельності. Якщо вдовою ставала жінка репродуктивного віку, її спонукали знову виходити заміж і народжувати.
Вдова, яка хотіла вийти заміж удруге, могла визволити навіть приреченого на смертну кару. Прикривши злочинця своєю хусткою, вона давала зрозуміти, що прагне з ним побратись, відтак чоловік уникав покарання.
— Чи завжди вдова мала право одружитись?
— Чоловік, який помирав, міг заповісти свою волю щодо майбутнього дружини: чи благословляє на майбутнє одруження, чи зав’язує на собі її вік. Заповіт у давні часи передбачав публічність. Кликали свідків і проголошували волю того, хто помирав. Такий процес набував юридичної сили. Дотримання останньої волі вважали святим.
До речі, якщо чоловік дозволяв удові одружитися ще раз, то комір сорочки померлого не зашивали до кінця. Усі, хто приходив на останнє прощання, бачили цю волю і не мали права в майбутньому осудити жінку. Зазвичай вдруге вдови жили з чоловіками на віру, без ритуалів.
Л. Горошко:
— Часто вдови одружувалися з вдівцями, особливо якщо в них обох були діти. Якщо вдова була матеріально забезпеченою, то могла одружитися з молодим парубком, який не мав майна.
Люди вірили: якщо дружина не йде на похорон чоловіка, то швидше вдруге вийде заміж. Народні приписи дозволяли не прийти на прощання, аби в майбутньому знайти щасливу долю. Разом з тим у фольклорі часто трапляються згадки про те, що юнак хоче одружитися з вдовою, а мати його відмовляє, бо вважає таку жінку чарівницею, яка зламає його життя.
— А коли можна було одружуватися знову?
О. Івановська:
— Не раніше ніж за пів року після смерті чоловіка. У Литовському статуті вказано, що за порушення цього періоду вдову могли навіть позбавити майна. У давніх судових нотатках йдеться про розгляд справи, коли затримали вдову, яка на Великдень била у дзвони. Таким чином вона випрошувала швидшого заміжжя.
До речі, до сьогодні побутують вірування, за якими такий ритуал дозволяє швидше вийти заміж чи завагітніти.
— А як щодо громадського життя? На які події запрошували вдів?
— Наприклад, функцію баби-повитухи в уявленнях наших предків найкраще виконувала вдова. Предки вірили, що вона перебуває у двох світах — реальному і потойбічному. Це забезпечує можливість прийняти немовля з того світу, і провести над ним різні обряди, як-от обрізання пуповини, першу купіль, які у народній культурі мали магічний характер.
У весільній обрядовості функції свашки часто також виконували вдови. Коли хтось умирав, вдову кликали для вмивання тіла небіжчика і сидіння біля мерця.
Л. Горошко:
— Утім вдова не могла плести весільний вінок, носити коровай. Якщо громаді щось загрожувало — наприклад, неврожай через посуху, вдів залучали до молитви, бо вважалося, що вдовина молитва має більшу силу.
Читайте також про те, які насправді символи влади мали монгольські завойовники
