Значна частина кримських політв’язнів на етапі досудового слідства проходить процедуру примусової психіатричної експертизи. Також на окупованому півострові, як твердять правозахисники, почастішали випадки застосування до політичних в’язнів каральної психіатрії. Її свого часу активно використовували в Радянському Союзі. Через психлікарні пройшло чимало видатних українців.
Систематичне використання психіатрії проти інакодумства сформувалося в СРСР наприкінці 1950-х — на початку 1960 років. А у квітні 1969-го голова КДБ СРСР Юрій Андропов направив у ЦК КПРС проект плану розширення мережі психлікарень і вдосконалення їх використання для захисту інтересів держави та суспільства.
— Перебування у психіатричному закладі було страшнішим покаранням, ніж заслання, — каже Любов Крупник, кандидатка історичних наук. — Адже у другому випадку особі призначали конкретний термін ув’язнення, після якого вона мала вийти на волю. А от перебування в психіатричній клініці могло тривати невизначений час — людина ж нібито є психічно хворою й лікується. Що вже й казати про те, що у цих закладах проти “неугодних” застосовувати нейролептики, які вбивали нервову систему пацієнтів.
Наслідки такого примусового лікування у своїй книжці “У карнавалі історії” описав дисидент, математик Леонід Плющ. Він перебував у Дніпропетровській спецлікарні з 5 липня 1973-го по січень 1976 року.
— Хто ще з відомих українців перебував у таких спецзакладах?
— Наприклад, генерал Павло Григоренко. Загалом у психіатричних лікарнях він перебував шість з половиною років. І лише розголос на Заході привів до того, що Петра Григоренка випустили й дозволили виїхати з Радянського Союзу.
— Як саме відбувалось “лікування” і якими були його наслідки?
— Леонід Плющ розповідав, що нейролептики притуплювали його інтелектуально, морально й емоційно. Лікування і режим у психіатричній лікарні мали зламати людину й знищити її волю до опору. Таблетки, писав Плющ, вбивали бажання читати, думати, він швидко втрачав зацікавлення політичними справами, потім науковими, а тоді й дружиною та дітьми. “Пам’ять моя різко ослабла, моє мовлення стало коротким й уривчастим. У голові лишилися тільки думки про куріння і хабарі санітарам за додатковий вихід до вбиральні. Я навіть не хотів побачень, яких раніше так нетерпляче чекав”, — писав він.
Часто політичних інакодумців поміщали в одну палату із справді психічно хворими людьми. Від такої присутності особа з часом і сама могла збожеволіти. Сестра правозахисника Павла Литвинова, яка відвідувала генерала Григоренка у спецзакладі, описала його кімнату: у величезному приміщенні було близько ста ліжок, щільно приставлених одне до одного. Щоб пройти до людини, треба було йти по ліжках, переступаючи інших пацієнтів. Також санітари, якими часто були злочинці, що відбували покарання у “психушках”, знущалися з людей. Однією з тортур було те, що пацієнтів тривалий час не відпускали до вбиральні.
Щоб пройти до людини, треба було йти по ліжках, переступаючи інших пацієнтів.
— Коли Радянський Союз відмовився від каральної психіатрії?
— Система каральної психіатрії у СРСР була ліквідована в 1988 році, коли до міністерства охорони здоров’я Радянського Союзу було передано 16 психлікарень спеціального типу МВС. П’ять з них закрили. З психіатричного обліку було знято 776 тисяч пацієнтів. Звісно, не всі з них були політичними в’язнями. Назвати точну кількість політичних в’язнів, котрі пройшли через психлікарні, украй важко.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як вберегти себе та своє майно від блискавки
