Прийнято вважати, що традиція Гелловіну з’явилося у Європі зовсім недавно — ще в 1930-х роках. Утім задовго до того, як сюди прийшло заокеанське свято, європейці мали свої, не менш цікаві звичаї, що були пов'язані з 31 жовтня та 1 листопада.
Та спершу повернімось до 1930-х, коли європейські газети писали про американське свято як надзвичайну дивовижу, що була розвагою і для дітей, і для дорослих.
"Діти заздалегідь готують маски і карнавальні костюми, а потім виходять на вулиці — менших дітей супроводжують батьки, а більші йдуть поодинці та групами. Найгучніший галас здіймається на Кінг-стріт, головній вулиці міста, де розкладені ятки із солодощами", — писала віденська газета Grazer Tagblatt про свято Гелловіну в канадському місті Оттава у 1932 році. До речі, саме у цей час зародилась одна з найвідоміших сучасних традицій цього свята — випрошування солодощів дітьми у костюмах жартівливою фразою "цукерки або смерть" (Trick-or-treat). Тогочасна поліція застерігала через пресу, що "буде терпіти всі нешкідливі жарти, але енергійно втручатиметься проти тих, хто завдає збитків". Тоді ж з’явилася ще одна масова традиція: у ніч Гелловіну почали виставляти на ганку біля будинків чи на балконах гарбузи з вирізаними отворами для очей і рота й свічкою усередині.
Дівчина з канадського міста Онтаріо в карнавальному костюмі на Гелловін, 1928 рік. Wikipedia
Тим часом у католицькій Європі 31 жовтня, напередодні Дня всіх святих, було заведено приходити на цвинтар і запалювати свічки чи лампадки на могилах рідних та близьких. Утім в деяких місцевостях, як повідомляла тогочасна преса, збереглися давні звичаї вшанування душ померлих, що, як вважалося, у ніч на 1 листопада могли вийти із чистилища і відвідати свій дім та рідних. Як повідомляла газета Grazer Tagblatt, у 1930-х роках такі вірування були поширені, зокрема, в Тіролі, Штирії та Богемії (сучасна територія Австрії та Чехії, — Авт.).
"Душі померлих повертаються щоразу на землю в День всіх святих, щоб оглянути будинок і залишених після себе родичів. Тому у цей вечір душі повинні бути господарями, для яких готують спеціальні страви — "душевний" хліб, горщик з молоком та обов'язково варені боби", — повідомляла тогочасна газета.
У цей вечір душі повинні бути господарями, для яких готують спеціальні страви — "душевний" хліб, горщик з молоком та обов'язково варені боби.
У деяких районах Тіроля лунав так званий "заклик душ" — увечері та вранці мешканці села били у дзвони, сповіщаючи час, коли душі можуть прийти у цей світ, і коли змушені будуть його знову покинути. Уночі тірольці розпалювати багаття біля своїх обійсть, які мали стати орієнтирами для душ та відганяти різну нечисть, що, за давніми віруваннями, теж тієї ночі отримувала свободу.
Наприкінці ХІХ століття власний Гелловін влаштовувала і британська королева Вікторія. Дійство відбувалось у шотландському замку Балморал. За кельтськими традиціями, 31 жовтня було днем фестивалів на честь померлих. Поглянути на "вікторіанську" версію такого фестивалю до замку збирались мешканці всієї округи!
"У призначену годину королева Вікторія та принцеса Беатріс, тримаючи в руках палаючі факели, вирушили до замку. За ними слідувала довга процесія гостей та слуг, які також тримали смолоскипи. На площі перед замком було розкладене величезне багаття, для якого цілий рік накопичували дрова. Коли полум’я розгорілося найяскравіше, з'явилася фігура в костюмі гобліна, яка тягнула візок із опудалом відьми, її ж супроводжували феї з довгими списами. Цими списами вони підтягнули "відьму" до багаття, де її незабаром поглинуло полум'я". Так описувала королівське святкування Гелловіну австрійська газета Gemeinde-Zeitung у листопаді 1874 року.Закінчувалася така вечірка шотландськими танцями у дворі замку, які припинялися тільки після того, як полум’я, в якому згоріла "відьма", згасало. Як зауважила тогочасна газета, сама королева не танцювала, а тільки спостерігала за розвагами.
Дізнайтеся також про стиль життя Джона Рокфеллера.