Як виявилось, у Святоуспенській Почаївській лаврі у 1940 — 1950 роках ченці активно допомагали ОУН-УПА. Серед монахів навіть був колишній полковник армії УНР. Докази цього знайшов дослідник історії української Церкви, перекладач, кандидат філологічних наук Олесь Кульчинський.
— Отже, які є історичні докази того, що ченці Святоуспенської Почаївської лаври контактували з підпіллям ОУН-УПА?
— Передусім це безпосередні свідчення учасників визвольного руху ОУН-УПА. Колишні українські підпільники з Почаєва — Марія Антонюк, Федір Венжинович та Андрій Павлюк — розповіли історикам про зв’язок ченців лаври з бандерівцями. У правдивості розповідей цих осіб немає підстав сумніватися. Усі троє гідно пройшли важкий життєвий шлях. Марія Антонюк витримала тортури на енкаведистських допитах, відбула багато років суворого заслання.
Ці свідчення підкріплюють архівні матеріали СБУ. Наразі це три справи: щодо ігумена Мирослава (світське ім’я — Микита Шилінський), одного з архимандритів Афанасія (Олексій Миронович) та ієромонаха Прокопія (Павло Іващук).
Ігумена Мирослава енкаведисти заарештували після того, як виявили в бандерівській криївці його записку, що починалася зі слів “Слава Україні!” Кілька років намагалися вибити з нього доноси на братію. Одна з причин, чому ігумена запроторили за грати, — те, що він уникав співпраці з чекістами, навіть водив їх за носа.
— У чому полягала допомога ченців повстанцям?
— Амфілохій Почаївський, нині православний святий, лікував їх. Зі слів Марії Антонюк, святий плекав ідею української державності, навіть передбачав незалежність України. Відомо, що й насельники Святодухівського скиту лаври опікувалися пораненими та скаліченими вояками УПА.
Друга особливість чернечої діяльності — допомога в легалізації учасників визвольного руху. Коли важкопораненим та скаліченим бійцям потрібно було покинути лави УПА, лаврський скит давав їм можливість переховуватися на його території, одужувати й уникати переслідування. Далі повстанці ставали мирними жителями, використовуючи чужі документи. Імовірно, хтось навіть залишався при монастирі як послушник. Щоправда, таких осіб поки що не вдалося встановити.
Ігумена Мирослава енкаведисти заарештували після того, як виявили в бандерівській криївці його записку, що починалася зі слів “Слава Україні!”
— Чим можна пояснити те, що у 1940 — 1950 роках духовенство Почаївської лаври було налаштоване проукраїнськи?
— Тут доречно говорити лише про частину духовенства лаври. Але очевидно, що до неї належали помітні та освічені постаті.
До речі, завдяки історикові Володимиру Бірчаку, колишньому заступникові директора Архіву СБУ, стало відомо, що в лаврі з 1924 року ніс монаші обітниці колишній полковник армії УНР Михайло Русіян. Під чернечим іменем Магістріян він керував справами Духовного собору монастиря — вищого адміністративного органу, далі виконував обов’язки бухгалтера. 1940 року НКВС заарештував полковника, згодом звільнив, проте його дальша доля не відома.
Зауважу, що до більшовицької революції російські монархісти перетворили лавру на форпост московського імперіалізму. Та згодом ситуація змінилася. 1924 року Польська православна церква, до якої належали західноукраїнські землі, здобула автокефалію. Відтоді склад русофільської братії монастиря поступово змінювався під тиском і очільників Церкви, і громадськості. Як наслідок, склад істотно оновився, тому частина ченців долучилася до визвольного руху ОУН-УПА.
— Коли і під впливом яких обставин позиція духовенства Почаївської лаври знову змінилася на проросійську?
— Лавра пережила важкі роки радянських утисків. Її намагалися закрити, насельників запроторювали до тюрем і психлікарень. До речі, один зі згаданих свідків, членів ОУН-УПА, навіть розповідав, що у 1940 — 1950 роках влада не наважувалася закрити монастир, оскільки боялася, що націоналістичне підпілля виступить на його захист.
Чергове оновлення братії сталося з початком перебудови в СРСР (1986 рік). Тоді ж монастир почав тісно взаємодіяти з московською Троїце-Сергіївською лаврою, осердям Московської патріархії. На той час Православна церква в СРСР та насамперед її єпископська верхівка перебувала під контролем КДБ. Все це досі засекречено. На той час Православна церква в СРСР та насамперед її єпископська верхівка перебувала під контролем КДБ. Усе це досі засекречено... Справи, які вціліли, лежать на поличках російських архівів колишнього КДБ. Натомість в Україні агентурні справи КДБ було масово понищено самими членами спецслужби ще у 1990 — 1991 роках.
Радимо прочитати аналіз документів, які пояснюють, чому вбивство Петлюри залишилося непокараним.