У ВООЗ заявили, що загроза пандемії викликаного коронавірусом захворювання стала "дуже реальною". Генеральний директор ВООЗ Тедрос Адганом Ґебреєсус наголосив: "Це буде перша пандемія в історії, яку можна буде взяти під контроль".
Які пандемії були наймасштабніші, як людство їх долало і які наслідки вони мали? Про це говоримо з Сергієм Козловським, кандидатом історичних наук, доцентом Львівського національного університету ім.Івана Франка та Олегом Магдичем, асистентом кафедри історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
— Першою задокументованою в історії пандемією була так звана Юстиніанова чума, — розповідає Сергій Козловський. — У VI столітті від неї померли орієнтовно 100 мільйонів осіб. Історики припускають, що зародилася ця чума на території Північної Африки, поширилася у Візантійській імперії, де правив імператор Юстиніан, а згодом охопила Середземномор'я та Європу. Тривала ця пандемія понад 60 років, а в окремих регіонах — понад століття. Розносили чумну паличку блохи, що жили у шерсті одного з підтипів чорного щура. Лікування тоді не було. Аби побороти пандемію, спалювали одяг хворих, проводили асептичні заходи.
— Наступна велика епідемія чуми, "чорної смерті", сталася у XIV столітті, — продовжує Олег Магдич. — Вона є найбільшою в історії Європи, адже забрала половину її населення. Зародилася ця чума в пустелі Гобі, що на території сучасного Китаю. Інфекцію несли з собою купці по Великому шовковому шляху та монгольські війська. У 1335 році чума досягла Індії, а у 1346 році — Криму, до 1353 року покрила усю територію Європи.
— Як тоді намагалися уникнути зараження?
— Арабські лікарі рекомендували людям перебиратися із заражених територій до сіл, у будинки, де немає сирості, подалі від цвинтарів, могильників тварин та брудної води.
У містах, які були епіцентрами чуми, переганяли стада тварин: вважалося, що вони диханням очищують повітря. Для індивідуального захисту рекомендувалося нюхати букети квітів, пляшечки з парфумами, пахучі трави. У будинках наглухо закривали вікна та двері. Знахарі лікували людей, прикладаючи до бубонів (лімфатичні вузли) засушені шкірки жаб та гадюк, випалювали виразки. Але це все, звісно, не допомагало.
С. Козловський:
— Спалахи чуми траплялися в історії й надалі. Лише з винайденням стрептоміцину ця ситуація була взята під контроль.
— Медичне відкриття дозволило зупинити й пандемію вітряної віспи.
О. Магдич:
— Так, її навіть називали "чумою XVIII століття". Прорив стався, коли помітили, що доярки, які перехворіли коровячою віспою мали імунітет від натуральної віспи. Едвард Дженнер у 1796 році зробив щеплення з гною коров'ячої віспи 8-річному хлопчику Джеймсу Філіпсу. А через два роки Дженнер вирішив привити Джеймсу натуральну віспу — і тоді виявилося, що у хлопця виробився імунітет. Так було винайдено метод вакцинації. Уже в 1807 році Баварія першою зробила його обов’язковим. До 1980-х від віспи щепили всіх немовлят у світі.
— Найбільшою пандемією у ХХ сторіччі був іспанський грип. Як тоді все відбувалось?
С. Козловський:
— Іспанський грип лютував на планеті протягом 1918-1920 років. За перші 25 тижнів поширення забрав 25 мільйонів життів. Загалом жертвами цієї пандемії стали понад 100 мільйонів осіб або від 2,5 до 5% населення Землі.
Такі маски люди одягали під час "іспанки". 1918 р.
О. Магдич:
— Свою назву грип набув тому, що Іспанія першою оголосила про спалах цієї хвороби. Хоча є версія, що грип почався зі Сходу, зокрема, до США його привезли китайські робітники. Поширенню дуже сприяв технічний прогрес: потяги, дирижаблі, швидкісні кораблі. Це був різновид вірусу грипу H1N1, схожий на сучасний свинячий грип.
У той час для придушення епідемії уже використовували карантин. У деяких країнах на цілий рік закрили суди, школи, церкви, театри, кінотеатри. Іноді продавці забороняли покупцям заходити в магазини, а замовлення виконували на вулиці.
— Чи завжди люди погоджувалися витримувати карантин?
С. Козловський:
— Ні. Зокрема, під час епідемії холери і чуми у 1830-1831 років відбувалися бунти на території України. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. На Закарпатті, яке тоді було частиною Австро-Угорщини, люди вбивали військових і лікарів.
Севастопольці протестували проти обмежувальних заходів щодо обігу товарів і пересування людей по місту. Не довіряли царській владі, бо вважали, що та наживається на карантині. На Закарпатті ж селяни були переконані, що через введення в села патрулів, обмеження пересування цивільного населення, обеззараження криниць вапном, влада просто хоче їх винищити. Тож, як бачимо у минулому карантинні заходи неабияк обурювали людей.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
