“Наші предки уявляли вітер як чотирьох чоловіків з величезними зубами і вусами, які стоять на чотирьох кінцях світу і дмуть, — каже Анастасія Кривенко, наукова співробітниця Інституту народознавства НАНУ. — Давні українці вірили, що сильні вітри переносять душі великих грішників — тих, хто загинув неприродною смертю: вішальників, потопельників. А якщо вітерець був легкий, приємний, то вважали, що це летить душа доброї людини”.
— Iз чим ще пов’язували вітер?
— Із польотом демонічних істот: чортів, домовиків. Часто казали, що у вихорі б’ються, танцюють або справляють весілля чорти і відьми. Сильний вітер, бурю пов’язували також із самогубством відьми чи чаклуна.
До речі, вірування про вітер впливали і на побут наших предків. Наприклад, у вітряну погоду не можна було використовувати виворотень — дерево, яке вирвав вітер з коренем, а також — закручене вихором сіно або одяг, який обдуло, бо вважалось, що внаслідок цього людина захворіє.
Здавна вірили також, що вітер з’являвся там, де порушено заборони: наприклад, він руйнує ті копиці сіна, які хазяїн накосив у свято.
— А як давні українці віднаджували вітер?
— Дієвим способом врятуватись від вітру вважали, скажімо, плюнути у його напрямку або кинути в нього ножа. А ще, були певні, з появою вітру треба хреститись, молитись і навіть присідати!
На Святвечір господар виходив на подвір’я, тримаючи кутю або інші страви, і запрошував вітер на вечерю: “Вітре, приходь до нас на вечерю; якщо не прийдеш зараз, то не приходь і влітку”. Це було своєрідне замовляння для захисту полів.
Вітер також частували борошном, хлібом, різними крупами, залишками святкових страв. Могли кидати в нього й попіл від вогнища, на якому варили їсти.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як колись відзначали день зимового сонцестояння
