Нещодавня акція прихильників Сергія Стерненка на Банковій стала ще одним тривожним дзвінком для влади — люди готові до бунту, якщо їх не чутимуть. Дехто з істориків каже: бунтарський дух характерний для українців. А особливо яскраво бунтували українські козаки.
— Козаки мали декілька способів висловлення незгоди з владою, — розповідає кандидат історичних наук, співробітник Музею гетьманства Володимир Панченко. — По-перше, на козацьких радах могли скинути з посади гетьмана шляхом голосування. По-друге, вплив на владу здійснювали через збройні повстання, бунти та заворушення. Так, до прикладу, 1637 року козаки усунули з посади пропольського гетьмана Григорія Чорного, захопивши його в полон. Унаслідок повстання до влади прийшов Павло Бут.
— Якими були найпоширеніші причини для козацьких повстань?
— Передусім незгода з діями старшини. Часто бунтували проти надмірного визиску (феодалізації), коли правлячі кола підносили себе над масами, обкладали непомірними податками, забороняли торгівлю, не виділяли належні кошти на потреби війська. Також козаків обурювала безпринципна політика гетьмана й старшини щодо країни-протектора. Наприклад, коли ті погоджувались на будь-які умови Польщі, хоч вони були невигідні для козацтва.
— Як саме козаки організовували бунти?
— Зазвичай початку протестів обов’язково передувала козацька рада, куди скликали ціле військо або ж один полк чи сотню. На раді обирали ватажків повстання. Часом керівникам могли присвоїти певні титули й звання. Наприклад, Северина Наливайка під час повстання 1596 року оголосили брацлавським полковником, а Максима Залізняка під час Коліївщини 1768 року оголосили гетьманом.
Чи не кожне повстання супроводжувалося масовими виступами проти чинної старшини. На радах козаки висловлювали непокору гетьманові чи полковникові, відмовлялися виконувати повинності, які на них накладали.
Повстання масового характеру часто переростало в повноцінну козацьку війну, де бунтівники вели реальні бойові дії (захоплювали території, знищували фортеці, арсенали тощо). Якщо вдавалося скинути старшину, за участі повстанців обирали нових представників до органів влади.
— Як реагувала старшина на протести козацтва?
— Часто гетьмани намагалися дослухатися до вимог та мирно вирішити конфлікти. Наприклад, наприкінці свого правління Іван Брюховецький помітив, що козацькі маси налаштовані проти нього.
Він поспішив оголосити про розрив стосунків із Москвою й сформував новий союз із Дорошенком і його союзниками — Кримським ханством та Османською імперією. Однак це не врятувало Брюховецького від загибелі під час заворушень. Як би він не намагався виправити ситуацію, люди йому вже не вірили. А ось Іван Мазепа після повстання низового козацтва Запорізької Січі 1692 року став приділяти більше уваги проблемам січовиків, налагодив із ними співробітництво.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також цікаві факти з життя закарпатського листоноші Федора Фекети
