На зовнішньому мурі Лук’янівського слідчого ізолятора в Києві встановили інформаційну таблицю про повстання в цій тюрмі полонених українських старшин та козаків Армії УНР, героїв Холодного Яру. Повстання відбулося 9 лютого 1923 року. Тоді засуджені ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія) до розстрілу холодноярці підняли повстання та чотири години вели нерівний бій із червоноармійцями.
Про це повстання говоримо з істориком, президентом історичного клубу “Холодний Яр” Романом Ковалем.
— Як отамани опинилися у в’язниці?
— 29 вересня 1922 року на псевдоз’їзд у Звенигородці на Черкащині, котрий інспірували чекісти, мали прибути командири дивізій, полків і керівники підпільних організацій. До підготовки цієї спецоперації були причетні колишні петлюрівці. Скажімо, Петро Трохименко на псевдо “Гамалія”, напевно, через матеріальні труднощі став зрадником. Він підбив чекістів на спецоперацію зі знищення отаманів Холодного Яру. Зрадником виявився також сотник Юхим Терещенко-“Завірюха” з Поділля. Він був у сотні отамана Іполита Годзиківського, котрий загинув за нез’ясованих обставин.
Тож підпільників, які прибули до Звенигородка на псевдоз’їзд, заарештували й відправили до Києва — у Лук’янівську в’язницю. Серед них були Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало, Сергій Захаров, Юрій Дробатковський та наближені до них вояки. Утім на цей “з’їзд” приїхали не всі холодноярські отамани. Наприклад, не було “Чорного Ворона”, Івана Лютого-Лютенка.
— Як проходило слідство?
— На слідстві отамани не зрікалися того, що боролися проти радянської влади як окупаційної, що вбивали червоноармійців, громили їхні загони. 2 лютого 1923 року Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу постановила розстріляти Ларіона Загороднього та його соратників, звинувативши їх у вбивствах.
— А як вдалося організувати повстання у в’язниці?
— Холодноярці розуміли, що їх невдовзі розстріляють. Але вони не хотіли так загинути. Якщо смерть, то лише в бою. 9 лютого 1923 року вранці, о 8.30, червоноармієць внутрішнього караулу Амбросімов подав у камеру номер 1, де було 14 холодноярівців, окріп. Один із повстанців вибив посудину із гарячою водою з рук охоронця, і той втратив координацію. Цим повстанці і скористались — забрали його револьвер і вискочили в коридор, пробрались у канцелярію, схопили гвинтівки, відчинили камери й закликали: “Хто хоче боротися — виходьте!” Матраци в камерах підпалили і стали до бою з червоноармійцями.
— Чи довго тривав бій?
— Майже чотири години. Дарма що в холодноярців було мало зброї та патронів. Наостанок кожен залишив по одному набою в рушниці. В умовах нерівного бою вони стали один навпроти одного, приклали рушниці до серця й вистрелили. Згодом в архівах СБУ в 1997 році я знайшов документи про цю подію. Загалом тоді загинуло 38 осіб. Разом з отаманами Холодного Яру і Чорного лісу — отаман Київщини Гайовий, його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР, “найвідданіший козак” Гайового Григорій Олійник, козаки отаманів, а також сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола Опока та Михайло Турок, котрі були вихідцями з Галичини.
На жаль, місце їх поховання досі не відоме.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, який стосунок мали українці до відкриття Антарктиди
