Битва під Оршею відбулася на території сучасної Білорусі. З 1359 року містечко входило до складу Великого князівства Литовського. У вересні 1514 року тридцятитисячне військо під командуванням князя Костянтина Івановича Острозького завдало нищівної поразки московському війську. І, вочевидь, історія повторюється.
— Між Московією і Великим князівством Литовським, яке фактично було в унії з Королівством Польським, тривалий час виникали конфлікти, — розповідає Петро Кралюк, доктор філософських наук, професор Національного університету “Острозька академія”. — За два роки перед битвою під Оршею тодішній польський король Сигізмунд І Старий зумів знайти спільну мову з кримським ханством. Кримські татари вчинили напад на Московію.
Тим часом великий князь Московський Василь ІІІ зумів досягти непоганих успіхів на дип ломат и чном у фронті. Зокрема, порозумівся із тодішнім імператором Священної Римської імперії, який походив із роду Габсбургів, а також із правителем Тевтонського ордену. Вони уклали союз про поділ Великого князівства Литовського і претендували на частину земель Королівства Польського.
Улітку 1514 року Московія захопила Смоленськ (досить важливе місто у Великому князівстві Литовському, Москва давно на нього зазіхала) і просунулася у бік Вільна (нинішнього Вільнюса), що в той час було столицею Великого князівства Литовського. Але Сигізмунд І Старий зумів мобілізувати значну частину воїнів. Їх очолив князь Костянтин Острозький.
— Чи справді армія московитів була значно чисельнішою за об’єднане військо Великого князівства Литовського та Королівства Польського?
— Так. Об’єднане військо складалося приблизно із 30 тисяч воїнів. Проти нього московити виставили майже 80 тисяч воїнів.
Війська зійшлися на березі Дніпра, поблизу міста Орша, 8 вересня 1514 року. Попри те, що військо московитів було чисельнішим, на полі бою це не завжди є вирішальним фактором. Велике значення має якість військ. Переглядаючи тогочасні документи, стає зрозуміло, що військо, очолюване князем Костянтином Острозьким, було набагато краще підготовлене до битви. Зокрема, князь використовував польову артилерію, що на той час було новинкою. Московити теж намагалися її використовувати, але робили це не надто ефективно.
Московське військо майже не відрізнялося від війська татарського. Про це свідчать тогочасні описи. Московити були озброєні доволі примітивно. У них були луки й недостатньо вогнепальної зброї. Технічний чинник відігравав дуже важливу роль.
Московити зазнали нищівної поразки, їм довелося відступити. Костянтину Острозькому вдалося знищити кавалерію московського війська. У полон потрапило багато бояр, тобто різних воєначальників. Значна кількість воїнів-московитів загинула, втопившись у болотах біля Орші. Звісно, це не була повна поразка Московії, але вона вже не мала могутнього війська.
До речі, Велике князівство Литовське було поліетнічною державою. До його складу входили українські, білоруські та частково литовські землі (хоча останні становили лише невелику частину цієї держави). Тобто у війську, яке очолював князь Острозький, були воїни-українці. Костянтин Іванович мав володіння на території нинішньої України. Тому, безперечно, вважаємо його українським полководцем.
— Чи можна провести паралелі між Оршанською битвою і нинішньою російсько-українською війною?
— Нині, як і тоді, менш чисельне українське військо, хоч і з великими зусиллями та з немалими втратами, все ж здійснює контрнаступ. У нас краще технічне військове оснащення. Його дають західні союзники. І це допомагає ЗСУ наступати. Приблизно те саме відбулося і під час битви під Оршею, коли Костянтин Острозький використав кращу техніку, яку тоді теж виготовляли саме на Заході. І переміг.
Крім того, Острозький був талановитим військовим стратегом. Він ризикнув переправити своє військо через Дніпро. Князь знав, що московити дозволять це зробити в надії далі оточити й розгромити суперника. Та військо Острозького зайняло вигідні позиції й завдало удару кавалерії ворога та значних втрат його піхоті.
Нині українські Збройні сили зуміли досягти певних успіхів у війні з росіянами, зокрема, завдяки тому, що маємо гарного стратега — головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Його можна порівнювати з Костянтином Острозьким. Також маємо інших хороших військових керівників та командирів нижчої ланки. І саме завдяки нашому людському потенціалу, західній техніці ми досягаємо певних успіхів у війні з набагато чисельнішою армією росіян.
