12 січня 1972 року дня КДБ УРСР розпочав спецоперацію "Блок", метою якої була нейтралізація людей з відмінною від офіційного курсу громадянською позицією. Історики припускають: радянська влада розуміла, що поширення руху дисидентів псувало імідж держави (а, власне, наближалася 50-та річниця створення СРСР) і було загрозливим для системи.
Унаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КДБ потрапили учасники різдвяної коляди. Її організаторами була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка протистояла атеїстичній пропаганді, забороні відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.
Ініціаторкою вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина В'ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні. Дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців.
У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та інші.
Влада розуміла, що арештовувати дисидентів за недотримання атеїстичних принципів радянської держави та відзначення релігійних свят — несерйозно. Тому шукала вагомішу причину, яка б дозволила довести "зв'язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями".
Для цього органи держбезпеки використали сценарій так званої "справи Добоша". Провідну роль у ній, сам того не усвідомлюючи, відіграв бельгійський студент українського походження Ярослав Добош. Він намагався зібрати у Києві та Львові примірники самвидаву, фотокопії "Українського вісника" і вивезти їх за кордон для Українського допомогового комітету та Спілки української молоді, членом якої був.
4 січня 1972 року Добошу не дозволили виїхати із СРСР. Його затримали на кордоні у Чопі, конфіскували копію "Словника рим української мови" політв'язня Святослава Караванського. Студента звинуватили "у проведенні підривної антирадянської діяльності". Саме цей день став точкою відліку у проведенні операції проти дисидентів. А вже 12 січня 1972 року розпочалася акція проти інтелігенції.
Того дня у Києві були заарештовані Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Зіновій Антонюк, Олесь Сергієнко, Іван Коваленко, а у Львові – В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець.
Більшість із них були засуджені за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР "Антирадянська агітація та пропаганда" та отримали вирок позбавлення волі терміном на п'ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін одержав Іван Гель – 10 років суворого режиму та 5 років заслання, бо для нього цей вирок був другим. До спецпсихлікарні потрапили Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан та Борис Ковгар.
Головною метою репресій на початку 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисидентства, розправа з найактивнішими лідерами і залякування решти. Якщо в січні заарештували двадцять найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 року засудили 89 дисидентів (з них 55 – із Західної України).
Січневий погром 1972 року та переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву.
Нагадаємо, нещодавно ми розповідали захопливу історію спеціального гуцульського полку: на початку ХХ століття хлопці з Карпат стали основою підрозділу війська УНР.
