За даними Міністерства охорони здоров’я, щорічно в Україні реєструють понад 100 тисяч осіб, які звернулися до медичних установ з приводу укусів тваринами. Торік зареєстровано два летальні випадки сказу серед людей (у Харківській і Житомирській області).
Наскільки заразний сказ? Які методи лікування і профілактики цієї хвороби існують? Як правильно турбуватися про тварин так, щоб уберегти і їх, і людей від небезпечної хвороби?
— Вірус сказу міститься у слинних залозах заражених тварин, — каже Ольга Чудінова, лікарка-епідеміологиня. — Зараження людей відбувається з ймовірністю до 90 відсотків, якщо скажена тварина вкусила (особливо в шию, обличчя). Потенційно небезпечне навіть просто попадання зараженої слини на пошкоджену шкіру або слизові оболонки людини. Через них збудник вірусу сказу швидко проникає в організм, поширюється нервовою системою, лімфатичними або кровоносними судинами. Вірус викликає розвиток вірусного енцефаліту, ураження нейронів головного і спинного мозку. Хвороба закінчується зазвичай летально.
Специфічних ліків проти сказу немає, а єдиний спосіб уберегтися від недуги — активна імунізація. Її потрібно починати за можливості негайно після укусу. Вакцину вводять внутрішньом’язово п’ять разів: у день потенційного інфікування, потім на 3, 7, 14 і 28 день.
— Що у поведінці хатньої тварини може свідчити про її зараження сказом і, відповідно, має насторожити?
— Це різка зміна у поведінці, — каже професор Богдан Куртяк, доктор ветеринарних наук, завідувач кафедри епізоотології Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С. З. Гжицького. — Наприклад, лагідна зазвичай тварина стає агресивною, а зазвичай активна — лякливою, у тварини тече слина, гавкіт стає хрипким або зовсім нечутним. Один з найбільш характерних симптомів — тварина відмовляється від води й навіть лякається її звуку.
— Контакт з якими тваринами, крім собак і котів, найбільше загрожує зараженням сказом? I яких правил слід дотримуватися, щоб цього не сталося?
● Б. Куртяк:
— Носієм вірусу сказу може бути будь-яка теплокровна тварина. Заражені тварини втрачають інстинкт самозбереження, дикі лісові тварини приходять на сільські обійстя і навіть у міста. Пригадую трагічний випадок, який стався на Прикарпатті. Селянин уранці вийшов надвір і побачив, що в буді замість його собаки сидить лисиця. Коли господар намагався її прогнати, вона накинулася на нього й покусала. А через декілька тижнів у чоловіка почалися симптоми зараження на сказ. На жаль, час, коли екстрена вакцинація (а це єдиний спосіб зупинити розвиток інфекції) могла допомогти, вже був утрачений. Врятувати молодого пацієнта шансу не було.
Під час війни поширенню вірусу сказу може сприяти те, що багато хатніх тварин стали безпритульними. Вони збиваються у зграї, можуть харчуватися дрібними дикими тваринами — носіями сказу. Відтак ризик поширення вірусу зростає. Тому людям, які вирішили прихистити безхатню тварину, важливо дотримуватися таких правил: собака чи кіт, про щорічну планову вакцинацію яких проти сказу немає підтверджених даних (вони обов’язково вносяться у ветеринарний паспорт), мають, насамперед, бути оглянуті ветеринарним лікарем. Далі — десять днів карантину, під час якого тварина не має контактувати з іншими тваринами й людьми, її утримують на прив’язі чи в ізольованому приміщенні, забезпечують їжею та питтям, ветеринар періодично спостерігає за нею.
● О. Чудінова:
— Останнім часом до медиків за допомогою часто звертаються мешканці міст, вкушені дикими тваринами. У міських парках прийнято підгодовувати просто з рук білок, та це небезпечно. Ніколи не відомо, чи тварина не заражена. Пригадую випадок: молода жінка у парку знайшла поранену білочку, принесла її додому, щоб полікувати. Тваринка вкусила жінку, а наступного дня померла... Інша історія: жінку несподівано й сильно, до крові, вкусила ворона. Птахи (на відміну від білок) не є джерелами сказу. Але зовні, на дзьобі, може бути інфекція через те, що вони їдять падаль — скажімо, заражених гризунів. У обидвох випадках пацієнтки вчасно звернулися по допомогу, пройшли екстрену вакцинацію.
