Першу нош-волокуш вже відправили на Схід. Організував мінівиробництво підприємець Олексій Серпутько. “Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми із однодумцями возили на передову продукти харчування, амуніцію, займа лись у кріп ленн ям блокпостів, виготовленням запальних сумішей та пластин для бронежилетів, — розповідає Олексій Серпутько. — А потім взялися і за ноші, адже знаємо, що кожна хвилина дорога під час порятунку поранених бійців.
Самостійно розробили проект нош-волокуш, протестували їх та внесли певні корективи. Перші три вироби відправили захисникам, які перебувають на Авдіївському напрямку, й отримали схвальні відгуки. Тому вирішили продовжити. Відкрили збір і за 20 тисяч придбали рулон ПВХ-матеріалу — він міцний та надійний. Витримує до 200 кілограмів навантаження. І за два тижні виготовили та надіслали на передову ще 15 нош-волокуш. Загалом з рулону виходить 50 виробів. Собівартість кожного — 800 гривень, часу на виробництво витрачаємо небагато — всього годину-півтори на одні ноші.
За словами співрозмовника, над виготовленням волокуш працює три волонтери, у кожного своє завдання. Один розкроює тенти й формує отвори під люверси — кріплення для ручок. Інші паяють заготовки — роблять борти, закріплюють ручки та фіксатори для пораненого. Ноші мають жорстку основу, не промокають, тому придатні для різних погодних умов. Розробники подбали і про поранених, і про тих, хто буде витягувати їх з поля бою.
“Конструкція їх дуже зручна. Коли пораненого кладуть на ноші, волокуша “піднімається”. Це для того, аби прикрити голову травмованого, щоб на неї у процесі евакуації нічого не летіло — ні болото, ні дощ, ні сніг. Так само продумали систему, щоб не з’їжджали ноги пораненого. Завдання у цих нош одне — витягнути “трьохсотого” з поля бою, — зауважує Олексій Серпутько. — У нас постійно відкрита “банка”, куди небайдужі можуть задонатити на тканину. Щойно з’являється запит від військових, беремося до праці. Робимо ноші і про запас”.
