Скульптор-різьбяр Василь Семко родом із селища Перегінське. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він без вагань взяв до рук зброю. Воював під Авдіївкою, дістав три поранення, довго лікувався. Увесь цей час з ним був власноруч виготовлений оберіг...
“У моїй родині ніколи не було різьбярів, — розказує 46-річний Василь Семко. — А я з 14 років почав різьбити. Робив підставки, обрамлення для дзеркал, панно. Цим заробляв, бо у 1990- ті вони були популярні і в нас, і за кордоном”. У 18 років Василь, як і сотні чоловіків із селища, подався на заробітки, працював лісорубом. Але каже, що така робота йому не сподобалася. Тож вирішив обрати творчість. Самостійно вивчав техніку різьблення за спеціальними книгами та в інтернеті.
“Кожна робота починається із задуму, далі малюю ескіз, добираю деревину, обрізаю, фрезую. Якщо треба, то склеюю шматки деревини. Коли йдеться про велику скульптуру, працюю бензопилою, різьблю, шліфую, допоки не вийде те, що задумав”, — ділиться секретами пан Василь. І додає: різьба — непроста робота, а найбільше йому подобається момент, коли тримає в руках шматок деревини і ще не знає, як і що різьбитиме. Коли ж уже закінчує роботу, то згадує отой перший момент, дякує Богу за допомогу й втіху від того, що робить. Прикарпатець працює з різними породами деревини, найбільше — з липою, дубом, кедром. Створює вироби різноманітних форм та розмірів. Найбільші — понад 2 метри заввишки, а найменші — від 2 сантиметрів.
...У перші дні повномасштабного вторгнення Василь Семко добровільно пішов до військкомату. Його призначили головним сержантом роти 110-ї механізованої бригади імені генерала Марка Безручка. На фронт чоловік взяв невеликий оберіг — фігурку бойка, яку вирізьбив із громовиці (дерева, в яке вдарив грім. — Авт.). Воював прикарпатець під Авдіївкою. У боях дістав два легкі й одне важке поранення у голову. Якось біля нього розірвався снаряд, бійця присипало землею, але побратимам вдалося його відкопати.
“До тями я прийшов у госпіталі в Дніпрі, — згадує ветеран. — Хлопці переживали, чи довезуть живого, але в Бога, вочевидь, були плани на мене. Після 12 лікарень я нарешті опинився вдома. Знаєте, не одразу зміг взятися до своєї справи. Але потроху став приходити у майстерню та різьбити. Дерево тепле, віддає енергію. Головне, це розуміти”. Коли люди почули, що майстер знову працює, почали звертатися. Пан Василь, хоч і не мав сили та здоров’я, брався до роботи. Так поволі відновився. Тепер може різьбити і по 12 годин. Часто до нього приїжджають побратими.
“Хто щось раніше робив з дерева, то сідає і різьбить зі мною”, — розповідає прикарпатець. За його словами, часом беруться до роботи навіть ті побратими, які ніколи не тримали у руках різця. Майстер терпляче розповідає про інструменти, показує, як ними працювати. Каже: це гарна реабілітація — руки зайняті, а тривожні думки відходять на другий план. Тому мріє з часом облаштувати біля майстерні невеличкий гостел, де б жили побратими, які хочуть відновлюватися з допомогою різьби.
Нещодавно Василь Семко повернувся з Латвії, із фестивалю льодових скульптур. Признається, що вперше у житті різав фігуру з льоду. Майстер представив дві скульптури: дитину, яка спить на руїнах, та дитину, яка стоїть позаду зруйнованої Авдіївки. А призові кошти за участь у фестивалі пан Василь витратив на придбання дрона для побратимів зі своєї 110-ї бригади.
