Амадею ще немає двох років, а він вже — професійний пес-сапер. Його господар, 35-річний старший солдат ЗСУ Євген, надзвичайно пишається чотирилапим вихованцем.
Завести собаку й навчити її шукати приховану вибухівку Євген вирішив після того, як улітку минулого року на протитанковій міні підірвалися і загинули побратими. Військовослужбовець натрапив на оголошення: сімейна пара віддавала майже за безцінь 14-місячну бельгійську вівчарку малінуа. Родина від’їжджала за кордон з двома маленькими дітьми, брати з собою собаку в плани господарів не входило. Євген і Адей (скорочене від Амадей, таке ім’я собаки за паспортом) відразу одне одному приглянулися.
“Адей під час дресирування дуже швидко зрозумів, що я від нього хочу, — розповідає Євген. — Є спеціальний м’ячик з отвором, у який кладеш річ, запах якої має запам’ятати собака. У нашій ситуації це вибухова речовина. Пошук пахучого м’ячика Адей швидко проасоціював із грою, як і команду “шукати”. Кожна вдала знахідка винагороджувалася смаколиком, і це ще більш стимулювало до пошуку “закладок”, які я влаштовував. Відчувши знайомий запах поблизу, Адей лягає поряд, завмирає і чекає, поки я підійду й похвалю його (печиво і м’ячик завжди напоготові). Позитивне підкріплення бажаної поведінки — важливий елемент у дресируванні”.
Володимир Матвієнко, досвідчений дресирувальник-кінолог із Черкас, який консультував Євгена, вважає, що їм з Адеєм дуже пощастило знайти одне одного. “У більшості собак дуже чутливі носові рецептори, вони розпізнають одну молекулу аромату в одному кубометрі повітря (це рівнозначно одній краплі речовини в 20 тоннах води), — каже Володимир Матвієнко. — Однак не кожна собака так дослуховується до господаря. Наші спільні уроки за індивідуально розробленою методикою проходили онлайн, бо Євген перебував на передовій, а пізніше на лікуванні після поранення. Але навіть на відстані ми успішно попрацювали. За вісім місяців ми разом виховали пса-сапера. За моїми даними, Адей — єдиний в Україні пес, який знаходить розтяжки. І, що дуже важливо, робить це на досить великій дистанції, безпечній для провідника, на 10-метровому повідку”.
А ще Адей, за словами Євгена, здалека впізнає звук квадрокоптера. Якщо людина це чує з 300 метрів, то Адей — з 800 метрів. І подає голос. Це теж може врятувати життя.
Упродовж минулого літа чотирилапий сапер постійно супроводжував Євгена у відрядженнях у Запорізькій області, у південній ділянці контрнаступу, успішно потренувався (на одній дорозі знайшов шість протитанкових мін) і став улюбленцем Євгенових товаришів по службі.
— Хлопці кажуть, що спілкування з Адеєм — найкраща протистресова терапія, — каже Євген. — Приїжджаєш із завдання, а до тебе летить радісний пес, облизує обличчя... Я упродовж майже місяця був у госпіталі після поранення, Адей чекав мене у підрозділі. Я переживав, що схудне. А коли я повернувся, то побачив, що мій сапер погладшав: кожен з хлопців намагався почастувати його чимось смачним.
У планах Євгена — служба в одному з інженерних підрозділів, де навички Адея, як сподівається військовослужбовець, стануть в особливій нагоді. Спеціалізація Адея — це гуманітарне розміновування, і його господар не сумнівається, що в них буде багато роботи на звільнених територіях.
