Львів’янка Ольга Міненко допомагає нашим бійцям від 2014 року. За цей час разом з однодумцями виготовила для воїнів кілька тисяч виробів із натуральної собачої шерсті.
“Мало хто знає, які корисні речі саме з такої пряжі, — каже Ольга. — Завдяки мікропоколюванню, якого людина зазвичай не відчуває, кров припливає до шкіри. А, наприклад, сплетені із собачого підшерстку пояси дають сухе тепло, дуже помічне при запальних процесах у спині, суглобах. Улітку вдень у донбаських степах і лісах шалена спека, а вночі температура різко знижується. Тож теплі пояси й шкарпетки стають у пригоді воїнам у бліндажах й окопах навіть цієї пори. До речі, вони і втому добре знімають. До 2022 року мені вистачало шерсті від своїх песиків, у мене їх три. Але потім зрозуміла, що без допомоги людей не обійдусь. Подала оголошення про збір шерсті. Не повірите, надсилали її не лише з України, а чи не з усього світу — Великої Британії, Польщі, Словаччини. Отримувала бандероль навіть з Австралії”.
Грумерка Єлизавета Плеханова з Житомира близько дев’яти років стриже та вичісує собак. Жінка радо відгукнулася на оголошення львівської волонтерки.
“Ініціатива мені дуже сподобалась. Я зателефонувала Ользі, й вона пояснила, що для пряжі підходить підшерсток після вичісування та підстригання собак. Але він має бути чистий і сухий, — розказує грумерка. — Готову шерсть надсилаю Ользі поштою. Намагаюсь це робити кожного тижня. За раз можу відправити кілька мішків. Коли бачу фотозвіти, де наші воїни дякують за теплі вироби, мало не плачу від щастя, бо причетна до доброї справи. Це мій невеликий внесок у нашу майбутню перемогу”.
Для пари шкарпеток чи пояса майстрині Ользі Міненко потрібно в середньому 150 грамів шерсті. Вона її перебирає, перечісує, пряде, а вже потім пере нитки. За день вручну може зв’язати три пари шкарпеток, а на машинці — 10 — 15. Допомагають інші колеги-волонтери. Загалом за тиждень передають на фронт близько 30 виробів. Кажуть, що запити на них є постійно.
“Якось у мене так викручувало суглоби рук, що ледь тримала шпиці. Але, трохи відпочивши, знову бралася за роботу. Якщо маю можливість підтримувати наших захисників, то чому б цього не робити? Ми всі перед ними у величезному боргу”, — зауважує Ольга Міненко.
