У будні жителі Кобижча збираються у місцевому будинку культури. До плетіння сіток долучаються і пенсіонери, і діти.
“Наше село розташоване близько до кордону. Трасою, яка неподалік, у перші дні війни російські військові йшли на Київ. У сусідніх громадах точилися важкі бої. На жаль, вороги вбивали цивільних. Знаю, що більше місяця рідні їх не могли поховати, — розповідає Людмила Самоткан, директорка будинку культури та одна з організаторок волонтерського руху. — Коли ЗСУ вигнали ворога з Чернігівщини, ми неймовірно раділи. Тоді й вирішили волонтерити на знак подяки нашим воїнам. Збирали продукти й передавали на фронт сухпаї. А з травня 2022 року взялись плести маскувальні сітки. На них завжди багато запитів. Спершу основу нам давали благодійники, а тканину шукали вдома, різали старі спідниці, покривала, рюкзаки. Потім з’явилась ідея проводити лотереї, розігрувати каструлі, чайники й інше домашнє приладдя. Люди роблять донати, отримують подарунки, а ми за виручені кошти купуємо основу й тканину для маскувальних сіток”.
За словами співрозмовниці, щодня, окрім вихідних, у сільському будинку культури збирається приблизно 80 мешканців. За день вони можуть зв’язати одну-дві сіки розміром вісім на чотири метри.
“Приходить до нас і дідусь, колишній військовий. Плетуть сітки й діти. Всім роботи вистачає. Найстарша волонтерка — 80-річна Ганна Барановська. Вона поховала чоловіка, дочка в Києві вчителює. Бабця і тканину нарізає, і плете. А взимку ще й шкарпетки в’яже для воїнів, пиріжки пече на благодійні ярмарки й зі своєї невеликої пенсії активно донатить на ЗСУ. Пані Ганна недалеко від будинку культури живе, то ще жодного разу не пропустила плетіння. Завжди повторює, що їй дуже шкода наших хлопчиків та дівчат на передовій. І це найменше, що може для них зробити. Ви би бачили, як вона радіє, коли ми готові сітки надсилаємо бійцям. Додому наче на крилах летить, — провадить Людмила Самоткан. — Знаєте, що найприємніше? Чути слова подяки від воїнів. Нещодавно вони передали нам торт, на якому було написано: “Героям слава”. Ми смакували ним і плакали. Це так зворушливо. Чи не в кожного мешканця села рідні, друзі чи знайомі нині воюють. Тому ми не збираємося зупинятись. Плестимо сітки аж до нашої перемоги”.
