Якби вона жила сьогодні, то стала б блогеркою із мільйонами підписників! Пригоди мандрівниці, яка наполегливо йшла до своєї мрії — побачити світ та розповісти всім про нього, вражають.
Докладніше про незвичайну українку говоримо з дослідницею її життя Веронікою Гоменюк.
— Софія Яблонська народилась 1907 року в селі Германів (нині — Тарасівка Пустомитівського району Львівської області) у священичій багатодітній родині. Після Першої світової війни вступила до вчительської гімназії. Також вивчала бухгалтерію, крій та шиття, а у драматичній школі готувалася стати акторкою.
— Як у ті часи Софія стала мандрівницею?
— Вона мріяла про кінематограф. Подавала документи у кіношколу Парижа, згодом її запросили на проби. Софія вирушила до Парижа, однак далі проб справа не зайшла. У Франції Яблонська позувала для художників, працювала моделлю. Врешті влаштувалась на посаду кіножурналістки і поїхала знімати світ. Перша її подорож — три місяці у Марокко, які вона потім описала у книжці, що вийшла друком 1932 року.
— Розкажіть про її навколосвітню подорож.
— Найбільша проблема для здійснення цієї мрії була у коштах, однак Яблонська трохи заробила, винаймаючи туристам родинний будиночок у Криниці (нині — Польща). Ще частину витрат покрила фірма, яка замовляла у неї документальні кадри.
Урешті Софія вирушила в мандри, здолавши такий маршрут: із Марселя через Єгипет до Шрі-Ланки, потім — Малайзія, Таїланд, Китай, В’єтнам, Камбоджа, Лаос, Сінгапур, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, Полінезія, США й назад — у Францію.
— Як її сприймали у далеких краях — чи легко було працювати?
— Не завжди. Наприклад, у Китаї люди часто втікали від камери, боячись, що апарат “забере душу”. У своїй книжці Яблонська писала: “Одного разу я спробувала заплатити погоничам караванів, щоб вони тільки згодилися пройти перед моїм кіноапаратом. Марна справа! Не допомогли довгі переговори і переконування, вони врешті вирішили за жодні гроші не продати мені своєї душі”.
У Китаї люди часто втікали від камери, боячись, що апарат “забере душу”.
А якось у буддійському храмі Софію ледь не побили. Річ у тому, що хлопчик, якого вона знімала, згодом зник. Підозра одразу впала на неї. Сама ж мандрівниця вважала, що це могла бути провокація влади, яка не дуже добре ставилась до того, що якась європейка фільмує все навколо.
— А чи були гостинними з мандрівницею дикі племена?
— Авжеж, Софія вміла налагоджувати контакти з недовірливими аборигенами. Сама вона писала (орфографію збережено): “З дикими мео (Таїланд. — Авт.) я жила у великій згоді і приязні (...). У дні великих торгів я купувала в них овочі та городину і розпитувала їх на мигах, як їх їсти чи варити; простягала до них жменю грошей, з якої вони, наче птахи, дзьобали кілька грошів та навіть часом ще звертали решту”.
А на острові Бора-Бора (Полінезія) Софію прийняли в місцеву сім’ю — їй дали тамтешнє ім’я Теура, що означає Червона Птаха. Жінка вчилась усього, що робили місцеві: добувати їжу, плавати човном, лазити по деревах, чавити олію з кокосових горіхів тощо.
— Iз якими небезпеками стикалася українка у мандрах?
— У Південно-Східній Азії Софію вкусила змія, а ще вона перехворіла на малярію. Та загалом нічого не боялась: наприклад, треба йти полювати на тигра — залюбки!
— А що відомо про сімейне життя Яблонської?
— У Китаї вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком — французом Жаном Уденом. У шлюбі у них народилось двоє дітей. Загалом сім’я прожила в Китаї 15 років, а коли повернулась до Франції, то придбала будиночок на острові Нуармутьє. Його облаштували дуже цікаво — там була українська піч, але хата скидалася на китайську пагоду. Згодом у Софії кілька охочих замовило проект такого будинку.
— Чим ще займалась відома мандрівниця?
— Вона багато писала для українських часописів. Нині Софія напевне мала б мільйони підписників у соцмережах, адже у неї були стоси унікальних світлин, відео, а ще вона давала багато порад — косметологічних, кулінарних тощо. Не стало Яблонської у 1971 році: коли жінка везла черговий рукопис до видавця, потрапила у смертельну автокатастрофу.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про правила зберігання і захисту врожаю, яких дотримувалися наші предки